Роль власності у соціально-економічних процесах

початках. Аналогічні структури маються й у державних вищих навчальних закладах. Чи, наприклад, колгоспи і радгоспи перетворені в акціонерні товариства, але продовжують функціонувати на кооперативних початках, знову об'єднавши виділені працівникам паї. Особливим напрямком утворення змішаних форм власності є соціалізація окремих форм: участь працівників у управлінні виробництвом і розподілом доходу; участь державних і приватних підприємств у забезпеченні працівників житлом, медичним обслуговуванням змінює соціальну сферу різних форм власності. Не слід ототожнювати змішані форми власності зі змішаною економікою. Форма власності це характеристика складної внутрішньої структури окремої форми власності. Тут у рамках окремої форми сполучаються різні типи головних правомочностей по праці, управлінню, доходу. 3.2. Економічна теорія прав власності. У сучасній економічній теорії одержав розвиток цілий напрямок економічного аналізу, іменований неоінституціоналізмом.. Одною з найбільш відомих теорій цього напрямку є економічна теорія прав власності. У витоків теорії прав власності стояли два відомих американських економісти Р. Коуз, лауреат нобелівської премії 1991 р., почесний професор Чикагського університету, і А. Алчіан, професор Лос-анжелеського університету. Надалі в розробці і використанні цієї теорії брали активну участь Й. Барцель, Г. Демєєц, Д. Норт, Р. Понзер і ін. Своєрідність підходу автора цієї, за їхніми словами, «універсальної мета-теорії» до трактування власності і її використанню в якості методологічної і загальнотеоретичної основи економічного аналізу полягає в наступному. По-перше, у своїх дослідженнях вони оперують не звичним для нас поняттям «власності», а використовують термін «право власності». Не ресурс сам по собі є власністю, а «пучок чи частка прав по використанню ресурсу от що складає власність». Повний «пучок прав» складається в наступних одинадцятьох елементах, що вже згадувалися в попередніх пунктах: Ш право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами; Ш право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе; Ш право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ; Ш право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ; Ш паро суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ; Ш право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища; Ш право на передачу благ у спадок; Ш право на безстроковість володіння благом; Ш заборона на використання способу, що наносить шкоду зовнішньому середовищу; Ш право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу; Ш право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень. Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Право власності це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських субєктів з приводу привласнення обєктів власності. Права власності розуміють як санкціоновані суспільством (законами держави, адміністративними розпорядженнями, традиціями, звичаями і т.д.) поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їхнього використання. Ці відносини представляють норми поводження з приводу благ, яких будь-яка особа повинна дотримуватися у своїх взаємодіях з іншими людьми чи платити витрати через їхнє недотримання. Інакше кажучи, права власності є не що інше, як визначені «правила гри», прийняті в суспільстві. «Права власності це права контролювати використання визначених ресурсів і розподіляти виникаючі при цьому витрати і вигоди. Саме права власності чи те, що на думку людей, є відповідними правилами гри, визначають, яким саме чином у суспільстві здійснюються процеси пропозиції та попиту» Друга відмінна риса теорії прав власності полягає в тому, що феномен власності виводиться в ній із проблеми відносної рідкості, чи обмеженості ресурсів: «без якої-небудь передумови рідкостей безглуздо говорити про власність». Правда, такий підхід не є відкриттям вище названих авторів; уперше він був обґрунтований ще в 1871 р. австрійським економістом К. Менгером у книзі «Підстави політичної економії». Власність, писав К. Менгер, своєю кінцевою підставою має існування благ, кількість яких менше в порівнянні з потребами в них. Тому інститут власності є єдино можливим інститутом розвязання проблем «нерозмірності між потребою і доступним розпорядженням кількістю благ». Така невідповідність веде до того, що центральним моментом відносин власності стає їхній характер. Відносини власності це система виключень з доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів. Відсутність виключень з доступу до ресурсів (тобто вільний доступ до них) означає, що вони нічиї, що вони не належать нікому чи, що те ж саме усім. Такі ресурси не складають об'єкта власності. З приводу їхнього використання між людьми не виникають економічні, ринкові відносини. З погляду авторів теорії прав власності, виключити інших з вільного доступу до ресурсів означає специфікувати права власності на них. Зміст і ціль специфікації полягає в тому, щоб створити умови для придбання прав власності тими, хто цінує їх вище, хто здатний витягти з них більшу користь. «Якщо права на здійснення визначених дій можуть бути куплені і продані, пише Р. Коуз, їх зрештою здобувають ті, хто вище цінує даровані ними можливості виробництва чи розваги. У цьому процесі права будуть придбані, підрозділені і скомбіновані таким чином, щоб діяльність, що допускається ними, приносила доход, що має найвищу ринкову цінність». Таким чином, основна задача специфікації, тобто чіткої визначеності прав власності, полягає в зміні поведінки суб'єктів, що хазяюють, таким чином, щоб вони приймали найбільш ефективні рішення. Адже тільки на власника падають у кінцевому рахунку всі позитивні і негативні результати здійснюваної ним діяльності. Тому він виявляється зацікавленим у максимально повному їхньому обліку при прийнятті рішень. Чим краще визначені права власності, тим сильніше стимул у суб'єкта, що хазяює, враховувати ті вигоди чи ті збитки, які його рішення приносять іншій особі. Саме тому в процесі обміну прав власності на ті чи інші блага будуть передані тому економічному агенту, для кого вони являють найвищу цінність. Тим самим забезпечується ефективний розподіл ресурсів, оскільки в ході обміну вони переміщаються від менш продуктивного до більш продуктивного використання, від осіб, які цінують їх менше до осіб, що цінують їх більше. 4. Власність в аспекті Аграрних відносин. Еволюція власності на землю. Аграрні відносини в багатьох країнах Європи в ХІХ ст. на початку ХХ ст. характеризувалися