Роль власності у соціально-економічних процесах

вперед (як і відставання) порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, в решті-решт, гальмують соціально-економічний прогрес. Водночас положення про обєктивну зумовленість процесу формоутворення власності рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовимірну структуру. Такими самими є й причинно-наслідкові звязки, що визначають логіку їх розвитку. Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому вигляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку. Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі приватної. Слід звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кількісними і якісними параметрами, сферами функціонування, цільовою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм власності, що означає діяльність субєктів в однаковій системі прав, обовязків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип також не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу. І обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності. Власність в дії це процес її реалізації в економічній і соціальній сферах, життєдіяльності суспільства в цілому. На рис. 1 приведені основні типи, форми та види власності в економічній системі. Рис. 1 ТипСуспільнаПриватнаЗмішанаФормаДержавнаКолективнаІндивідуально-трудоваЗ найманою працеюВидЗагальнодержавнаМуніципальна (комунальна)КооперативнаАкціонернаПартнерськаВласність громадських організаційВласність релігійних і культових організаційОдноособоваСімейнаІндивідуальна з застосуванням найманої силиМонополістичнаКорпоративнаДержавно-колективнаДержавно-приватнаПриватно-колективнаСпільна з залученням іноземного капіталу Форми власності являють собою різні комбінації ознак. Дамо ознаки деяких форм власності. 1. Індивідуальна власність. Ця форма концентрує в одному суб'єкті всі перераховані ознаки: праця, управління, розпорядження доходом і майном. У сучасній економіці сюди можуть бути прилічені ті, кого прийняте називати некорпорируваними власниками. В Україні до цієї форми можуть бути віднесені: селяни, що ведуть своє відособлене господарство; окремі торговці (включаючи "човників"); лікарі, що практикують приватно, адвокати і всі ті, у кому зосереджені праця, управління, розпорядження доходом і майном. Як показує світовий досвід, чільне місце займає приватна власність. 2. Приватна власність. Приватна власність реалізується через найбільш повну взаємоповязану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Коузом, А. Алчіаном та ін.) на початку 60-х років нашого століття: Ш право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами; Ш право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе; Ш право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ; Ш право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ; Ш паро суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ; Ш право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища; Ш право на передачу благ у спадок; Ш право на безстроковість володіння благом; Ш заборона на використання способу, що наносить шкоду зовнішньому середовищу; Ш право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу; Ш право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень. Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності. Приватна власність близька по змісту з індивідуальною в тому смислі, що основні правомочності сконцентровані в одній фізичній особі чи юридичній особі. Але приватна власність, як особлива форма, відрізняється від індивідуальної тим, що ознаки (правомочності) тут можуть розділятися і персоніфікуватися в різних суб'єктах. Трудяться одні, а розпоряджаються доходом і майном інші. Становище останніх визначається економічною владою, а становище перших економічною залежністю. У проміжному становищі знаходиться керуючий (менеджер), оскільки, як відзначалося вище, керуючі беруть участь у виконанні функцій за розпорядженням. Якщо приватна особа, будучи власником умов виробництва, не застосовує працю найманих робітників, то таку власність варто визначити як індивідуальну (чи приватно-трудову). 3. Державна власність. Ця форма є панівною формою власності в Україні. Від попередніх форм вона відрізняється тим, що абсолютні права власності знаходяться не в окремих приватних осіб і їхніх об'єднань, а в державного інституту публічної, політичної й економічної влади. Держава є верховним розпорядником майна (умовами виробництва). Керують виробництвом призначені державою керівники (менеджери). Особливість власності державних підприємств полягає в тому, що їхнє майно не поділяється на частки і не персоніфікується в окремих учасниках економічного процесу, і в цьому смислі вона унітарна. Власність на основні фактори (кошти) виробництва одержує тут вищу форму анонімності, оскільки суб'єктом розпорядження майном підприємств виступають федеральні державні органи. Розвиток процесів усуспільнення в індустріальному виробництві веде до наростання процесу анонімності власності й у спеціальних органах різного рівня. Паралельно відбувається наростаюча соціалізація економіки. Тому деякі риси державної власності як об'єктивно необхідної форми знаходять свою актуальність у вже доступній для огляду перспективі. В області екології й інших національно значимих сферах вони здобувають практичну значимість і інституціональний механізм реалізації екологічних, соціальних і інших програм. Державна власність реалізується ще в одному напрямку. Володіючи економічною (і політичною) владою, вона директивно привласнює частину доходів суб'єктів економічного процесу (через податки, акцизи, мита і т.д.) і перерозподіляє їх. У економічно розвинених країнах державна власність зазнає змін. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах. 4. Муніципальна власність. Поряд з державною муніципальна власність є різновидом публічної власності. Верховним розпорядником майна муніципальних підприємств є органи місцевої влади (міські, районні й ін.). Управління муніципальними підприємствами здійснюється або безпосередньо