Роздержавлення та приватизація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Реферат

З державного регулювання економіки на тему:

“ Макроекономічні фактори забезпечення ефективних процесів роздержавлення та приватизації ”

Чугу Михайла ЕП -21 ВТЕІ КНТЕУ

Вінниця 2001

ЗМІСТ

1.Державне управління процесами приватизації 3 2.Порівняльна характеристика механізмів приватизації інших країн 3 3.Управління процесами приватизації в Україні. Способи приватизації 5 4.Державна підтримка малого підприємництва 7 5.Використана література 10

Державне управління процесами приватизації Одним з елементів економічної політики і однією з найважливіших функцій держави у період переходу до ринку є зміна економічної структури - створення структури змішаної економіки. Структура змішаної економіки формується через роздержавлення і приватизацію. Поняття роздержавлення і приватизація не ідентичні. Роздержавлення - глибший процес, його метою є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах. Воно передбачає роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів тощо), комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у приватні форми (власне приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана та ін.). Зміну форми державної власності провадять через комерціалізацію, корпоратизацію (акціонування) тощо. Це супроводжується зняттям підприємств з державного фінансування і переведенням на приватне кредитування, що розвантажить бюджет.

Порівняльна характеристика механізмів приватизації інших країн Приватизацію у країнах з ринковою економікою вели з метою розвитку підприємництва. Вона відбувалася за умов сталих ринкових відносин, була орієнтована на вільні грошові кошти громадян, мала локальний характер; відмінними були лише форми, способи і темпи приватизації. Найповільнішою приватизація була у Великобританії. Головною її формою тут став продаж державних підприємств, який вели переважно двома методами: публічним (відкритим) з обов'язковим перетворенням підприємств у відкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичної форми. У випадку публічного продажу для працівників приватизованого підприємства були передбачені деякі пільги. Продаж підприємств супроводжувався збереженням або створенням нових механізмів регулювання. Уряд резервував так звану золоту акцію, що давала змогу контролювати нові компанії. Процес приватизації у Великобританії відбувався не лише на національному, а й на регіональному рівнях, тому важливими об'єктами приватизації були житло та муніципальні підприємства. У Японії приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шляхом перетворення: державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням (санкціоновані компанії); державних компаній в акціонерні з наступним продажем частини акцій приватним власникам (спеціальні компанії); державних або державно-приватних корпорацій у приватні (повна приватизація). Процес приватизації в США відбувався у вигляді передачі приватної власності (повністю або частково) трудовим колективам. Програма з формування власності працівників ESOP, прийнята конгресом США 1974 р., довела свою високу ефективність. Керівники компаній, які мали працівників-власників, що брали участь в управлінні компанії, домоглися високих результатів виробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів. Закладену у програмах ESOP концепцію застосовують нині більше, ніж у 50 країнах світу. У багатьох випадках вона стала складовим елементом денаціоналізації. У Франції розпочату у 80-х роках приватизацію розгорнули, як пріоритетний напрям економічної політики держави. У її процесі головну роль відводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільних акціонерів - "тверде ядро". Акціонери "твердого ядра", які володіють 15-30% капіталу, забезпечують стабільність управління, тобто реальний контроль над діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами. Тому основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу. Отже, приватизація у країнах з ринковою економікою набула таких форм: продаж державних підприємств приватним юридичним і фізичним особам, рекапіталізація державних підприємств за участю приватних інвесторів, продаж частини акцій підприємств, які є власністю держави або вона їх контролює; продаж акцій приватних компаній їхнім працівникам. У нових індустріальних країнах, наприклад, у Південній Кореї, можна визначити п'ять головних напрямів приватизації: 1) уряд, створивши підприємство, надає змогу приватному сектору керувати ним; 2) підприємство або його частину продають одній або кільком юридичним особам (наприклад, через аукціон); 3) акції державного підприємства частково продають приватним особам; 4) державне підприємство ліквідують, у результаті чого є доступ у галузь приватним фірмам; 5) проводять опосередковану приватизацію через пільги у кредитуванні й оподаткуванні приватним особам. Приватизація у країнах Східної Європи, досвід якої має для України найвагоміше значення, відбувалася у двох напрямах: по-перше, через передачу державної власності у приватні руки і, по-друге, через розвиток і виникнення приватного сектора на власній базі. Особливість такої приватизації полягає в тому, що вона відбувається не у ринковому середовищі, а за умов державного монополізму, який поступово демонтують. Характерним для країн Східної Європи є те, що для приватизації у них були створені спеціальні органи впливу на цей процес: у Польщі - Міністерство з перетворення форм власності, у Румунії - Національне агентство з приватизації, у Чехо-Словаччині (нині Чехії і Словаччині) - Федеральне міністерство у справах національного майна і приватизації, в Угорщині - Державне майнове агентство, в Болгарії Агентство з приватизації, у східних землях ФРН - Опікунське управління державною власністю. Незважаючи на такі спільні проблеми, як потреба робити великі капітальні вкладення у трансформовані підприємства, недостатність доходів населення, спричинена низьким рівнем життя, приватизацію у країнах Східної Європи також розрізняють за темпами, формами і способами. В Угорщині приватизація відбувалася за трьома напрямами: з ініціативи Агентства державного майна ("згори"); з ініціативи самих державних підприємств; з ініціативи потенціальних інвесторів та власників. Хід приватизації "згори" підприємств сфери обслуговування і внутрішньої торгівлі ("мала" приватизація) регулює закон, згідно з яким передбачено обов'язкове