Теорія граничної корисності

який і можна вважати дійсним “правлячим класом” або “аристократією” даного товариства. Зрозуміло, саме поняття “аристократії” є чисто економічним. Н об що подає із себе ці “одержувачі”? Ми вже наводили приклад із мілітаризованою економікою, побудованої навколо солдатської платні, і з економікою “дозвілля і розкоші”, що виникає в ситуації панування управлінців. Насправді ситуація, зрозуміло, складніше. Держава змушена годувати не тільки тих людей, що для нього корисні, але і тих, що для нього небезпечні . Їх припадає піддобрювати (насамперед матеріально), щоб вони не шкодили. Дуже часто “корисні” і “небезпечні” люди є тими самими. Наприклад, княжа бойова дружина - це корисні люди, тому що вони захищають князя і готові воювати за нього. Але вони ж і небезпечні, оскільки спроможні повернути зброю в іншу сторону, скинути або убити свого хазяїна, і посадити на його місце іншого. Відповідно, знаменита щедрість володарів стосовно своїх воїнів - скоріше змушена міра, ніж прояв приязні. Проте, буває і так, що “корисні” і “небезпечні” люди в прошарку одержувачів різняться. Ця різниця може бути не занадто помітної, але вона завжди суттєва: держава завжди ринеться розрізняти тих, кого воно “змушено терпіти”, і тих, у кому дійсно потребує. Це і є розходження “паразитів” і “государевих людей”, “старої аристократії” і “нової аристоктарії”, “бояр” і “дворян”, і так далі. Тут ми дозволимо собі зауважити, що бувають ситуації, коли “корисних” державі людей просто немає, або державі не вистачає грошей на їхню оплату, оскільки всі засоби ідуть на підкуп тих, хто небезпечний. Така, наприклад, ситуація в сучасній Україні. Темні особистості, що розкрадають будь-які державні прибутки (а також кредити, і так далі), не мають ніяких корисних функцій. Єдина причина, по якій держава надає їм можливість бути одержувачем своїх засобів (у даному випадку погано, чи вирішується це de jure: нас цікавить ситуація de facto), та, що ці люди - кожний по своєму - то небезпечні цій державі, і воно змушено “рахуватися” із ними.

Теорія граничної корисності в працях сучасних єкономістів. На початку XX сторіччя в теоретичній економічній науці сформувалася оригінальна наукова школа - російська школа політичної економії, що зробила значний вплив на розвиток ряду напрямків світової науки. Тому науково правильно і вірогідно виділяти в історії економічної науки XX в. поряд із неокласичною, кейнсіанською, інституціональною школами ще і російську школу політичної економії. Ідея про можливість існування вітчизняної економічної школи можна сказати "витає в повітрі" уже декілька років. Автор дійсної доповіді висловлювала її й у 1997 р. у Передмові до книги М.І.Туган-Барановського "Періодичні промислові кризи", і в доповідях на кафедрі, і на міжнародній науковій конференції /1999 р./. Проте потрібно було уявити підстави, вагомі докази такої тези. У результаті проведених досліджень сформувався висновок: що стосується теоретичної економічної науки,тобто всі підстави думати, що в цій області дійсно існувала школа високої теорії, що у Росії завжди називали політичною економією. Початок цієї школи ставиться до 90-м рр. XIX в., коли були опубліковані праці, що стали генераторами основних ідей і концепцій російської теоретичної економічної науки. Це - "Промислові кризи в сучасної Англії, їхньої причини і найближчі впливи на народне життя" /1894/ і "Російська фабрика в минулому і дійсному" /1898/ М.І.Туган-Барановського і "Економічні нариси. Випуск перший. Теорія цінності Рікардо /Досвід точного аналізу/" /1898/ В.К. Дмитрієва. Цілком оригінальні дослідження, що принесли світову популярність одному економісту / Туган-Барановському/ відразу ж, другому /Дмитрієву/ три чверті сторіччя через, були здійснені вченими, яким не здійснилося ще і тридцятьох років. І ми вже звертаємо увагу на характерну рису російської школи - у її річищі працювали люди дуже молоді, причому в другому десятилітті XX в. із працями, згодом визнаними видатними, виступали уже вчорашні студенти. Так було, зокрема, із книгою А.В.Чаянова "Нариси по теорії трудового господарства" (1912-1913). Виникнення школи високої теорії саме наприкінці XIX -початку XX в. було затребувано часом і підготовлено попереднім розвитком економічної думки Росії в XIX в. Вся перша половина XIX в. проходила під знаком вивчення, популяризації і навіть спроб застосувати навчання А.Сміта до російської дійсності. Для самих відважних, як відомо, це закінчилося в кріпосницькій країні трагічно. Роботи іншого представника класичної школи - Д.Рікардо, будучи відомими, у той період занадто великої уваги не залучали. У Росії любили набагато більше послідовника й інтерпретатора теорії Рікадро Дж.Ст.Мілля. Великий інтерес у російських суспільствознавців викликали праці, а головне концепції німецької історичної школи. У німців знайшлося чимало послідовників, у результаті чого були зроблені дуже важливі дослідження в області народного господарства Росії і його історії, для чого треба буде добре попрацювати над статистикою. Блискуче володіння теоретичними аспектами статистики і практичне її застосування в наукових дослідженнях, державній і суспільній діяльності є однієї з яскравих характерних рис російської школи політичної економії, заставою багатьох наукових відкриттів. Високий рівень конкретно-економічних досліджень російських учених другої половини XIX в. /Згадаємо лише двотомник А.И.Чупрова "Залізничне господарство", 1875-1878/ також у чималому ступені сприяв розвитку інтересу і, якщо так можна сказати, смаку до теоретичної роботи в їхніх учнів. Тепер ми підійшли до розгляду найважливішої особливості російської економічної думки, у величезному ступені обумовивши шлях її розвиту, - надзвичайної, із жодною країною не порівнянною популярністю в Росії другої половини XIX в. "Капіталу" К.Маркса /першого тому, оскільки другий і третій видані були багато пізніше і сприймалися вже зовсім по-другому. У 1859 р. К. Маркс опублікував роботу "До критики політичної економії", що містить ряд ідей, розвитих згодом у першому томі "Капіталу". У Європі книга була зустрінута змовою мовчання з боку професури. У однім із листів Маркс із гіркотою відзначав: "Я очікував полеміки, критики, але тільки не повного ігнорування... )) /курсив мій - Г.С./. Цими словами він дуже точно визначив і наступне сприйняття його економічних праць західними вченими. Зовсім інший прийом робота Маркса одержала в Росії: вона "викликала великий шум", і професор політичної економії Московського університету И.К.Бабст прочитав про неї лекцію - при великому стіканні публіки. Певне, уже з цього часу "Капітал" починає завойовувати не тільки розуми, але і душі російських економістів. Російський - перша мова, на який були переведені всі три виданих у XIX в. тому "Капіталу". Тільки в 70-х роках /тобто, після видання I тому/ у Росії з'явилося біля 170 рецензій і публікацій, у яких "Капітал" цитувався або згадувався. Одним із перших популяризаторів, пропагандистів, коментаторів "Капіталу" був російський економіст