Суть и развитие монополий

дві величезні нафтові фірми “Марантон Ойл” та “Тексас Ойл енд Гес”. Вже в наш час вона змінила свою галузеву належність: виробництво сталі і металопродукції не являється профілюючим (крім нафтового бізнесу, компанія зайнята виробництвом та збутом різних видів хімікатів, бурового обладнання і т.п.). Згортають традиційні виробництва ряд фірм гумовотехнічної, текстильної та інших галузей. Друга область активної диверсифікації інформаційний комплекс. Швидке розширення ринків та їх подріблення, динамічність науково-технічної бази створюють можливості для організаційного обєднання технологічно повязаних виробництв з метою посилення конкурентних позицій. Великі фірми і тут знаходяться на передових позиціях диверсифікації. Ведуча компанія в електроніці “IBM” випускає найрізноманітніші типи електронного обладнання міні- та мікропроцесори, системи автоматизації проектування і виробництва, лідирує у виробництві ЕОМ. Її спеціальні підрозділи розробляють програми для компютерів, надають послуги з переробки інформації, розробки та експлуатації компютерних систем. В останні роки вона зайнялася розробкою та виготовленням найновіших засобів звязку. У 60-ті роки у США і деяких країнах виникли і почали зростати конгломерати, тобто монополістичні обєднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Наприклад, вже згадувана найбільша американська телефонна монополія “AT&T” скуповувала готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різних коливань конюнктури ринку під час криз. Третій тип монополій досліджений і описаний американським економістом Едвардом Чемберліном і тому отримав назву монополій Чемберліна. Він гадав, що диференціація продуктів, наявність у них специфічних властивостей породжує монопольне становище продавця. Він пише: “Продукти... виступають як диференційовані тоді, коли існує будь-яка істотна основа для того, щоб відрізнити товар (або послуги) одного продавця від товарів (або послуг) іншого продавця”. Це може бути специфічна якість товару, упаковка, особливість обслуговування, місце розташування закладу тощо. На базі цього формується перевага, яку покупці надають цьому товару чи послузі, купуючи саме їх. Така диференціація здатна забезпечити певну відособленість ринку для окремого підприємства і тим самим певний контроль над цінами. При створенні таких конкурентних переваг слід враховувати, що велика роль належить організації збуту та рекламі. Вони повинні створити у потенційних клієнтів бажання придбати саме даний товар. Ця монополія істотно відрізняється від попередніх, по-перше, тим, що вона не повязана з розмірами підприємства і малі підприємства також можуть здобути її. По-друге, вона має менший економічний ефект (допускає порівняно невелике зростання цін) через існування товарів-замінників. У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми. Так у середині 80-х років частка чотирьох провідних автомобільних фірм становила у національному виробництві Японії 71%, ФРН 79,5%, США 97,8%, Великобританія 95,5%, Франції 99,8%. Схожа ситуація спостерігається і в інших галузях. Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений. Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо). Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової поведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так зване “лідерство в цінах”), як правило, найкрупніша фірма, інші дотримуються її. Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової монополії, що підтверджує правильність ленінського визначення монополії як угоди кількох гігантських підприємств. Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” “один”, “опсонія” “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни “монопсонія” та “монопсонічна ситуація” були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р. Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам. Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх обєднань більше можливостей розвивати сучане виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така