Макроэкономические модели в системе макроэкономического анализа

тоді, коли воно представницьке; для цього треба, щоб частотний розподіл елементів, для яких виводиться середнє значення, не мав дуже великого разброса. Ось чому нерідко виявляється необхідним враховувати при макроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їх структуру. Сам аналіз буде тим більше плідним, чим більше вдасться розікласти агреговані величини на деяке число більш дрібних величин, з тим щоб скоротити неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати системою загалом. Крім того, намагаючись пояснити певні макроекономічні зв'язки на основі теорії поведінки окремих господарських суб'єктів, важливо уміти згрупувати господарські одиниці, чия поведінка може бути визнана приблизно схожою.

2. Макроекономічні моделі(характеристики) Перш за все розглянемо макроекономічні моделі з точки зору пояснення функціонування окремих секторів народного господарства. Система національних рахунків як модель економічного кругообігу. Система національних рахунків це система взаємопов'язаних економічних показників та особлива форма їх представлення, яка. відображає найзагальніші й найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів, і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки. Перший сектор охоплює інституцінні одиниці, основною функцією котрих є виробництво продуктів і нефінансових послуг для реалізації на ринку. В цей сектор включаються всі підприємства незалежно від форми власності. Сектор “фінансові установи” складається з інституційних одиниць, зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями з страхування незалежно від форми власності. Сектор «Державні установи» охоплює інституційні одиниці, що зайняті наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а також перерозподілом національного доходу й багатства. Сектор «Громадські та приватні організації, що обслуговують домашні господарства», охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індивідуальні, так і колективні потреби. Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-резиденти, основною функцією яких є споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктів і послуг, яка не може бути відділена від домашнього господарства. Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зарубіжні економічні одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни. Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями. Одним з базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за їх змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові. Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого у СНР, кожна операція відображається в рахунках двічі: один раз у ресурсах, другий у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою розрахунку або з використанням балансуючої статті. Для економіки у цілому розробляють 10 рахунків. Для кожного сектора внутрішньої економіки передбачається складання шести рахунків, а для окремих галузей трьох рахунків: Рахунок продуктів і послуг Рахунок виробництва Рахунки утвороння, розподілу й використання доходів Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахунком Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця “витрати-випуск”, які відображають взаємозвязки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні. Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничу функцію. В макроекономічних моделях економічного зростання класична виробнича функція відображає технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторами виробництва: працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом тощо. У цьому її економічний зміст. Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими факторами визначається певними числовими співвідношеннями у функціональній залежності: Y= (K,L, N ...) де Y - обсяг продукту; - функціональна залежність; К - капітал; L - праця (робоча сила): N - земля (природні фактори) тощо. Дана функціональна залежність показує, що при даному рівні технології обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природних ресурсів тощо. Якщо виробнича функція така, що будь-який обсяг суспільного продукту може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, то вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниці продукції. Якщо для створення певної кількості продукції необхідно витратити визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функція називається функцією з постійним коефіцієнтом. Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій же пропорції, що і обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійність масштабу віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількість виробничих факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті, якщо обсяг продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори виробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. В класичних моделях економічного зростання, як правило, фігурує виробнича функція з постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту (доходу) і капіталу в розрахунку на одного працівника. Розглянемо тепер модель міжгалузевого балансу, зокрема модель “затрати-випуск” Леонтьєва. Розробка міжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад у цю проблему вніс відомий американський економіст В.Леонтьсв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував економіко-иатематитичну микроекономічну модель «витрити-випуск», за що й одержав Нобелівську премію по економіці. У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений і деталізований варіанти) розглядається як покупець (споживач) матеріальних благ і послуг із інших галузей, що складає її витрати, і як продавець (виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск). Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, які свідчать про напрями та обсяги потоків товарів і послуг та доходів і відповідні