Монетарна політитика і її інструменти

обліковою ставкою. Вона становить другий інструмент політики, що використається для здійснення контролю за пропозицією грошей. Якщо ФРС вважає необхідним створити сприятливі умови для збільшення обсягу займів крізь облікове вікно ("дисконтних займів"), вона знижує рівень банківської облікової ставки. Як тільки рівень облікової ставки падає нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, грошові витрати, які сопряжені з притягненням коштів шляхом займів крізь облікове вікно, зменьшуються у порівнянні з відповідними витратами одержання позичок у інших банків. Звісно, обсяг дисконтних займів при цьому збільшується. Проте таке поширення має деяку границю, при досягненні якої банки відмовляться від подальших займів крізь облікове вікно також в тому разі, коли рівень банківської облікової ставки буде значно нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів. По мірі поширення обсягу дисконтних займів, наступає момент, коли альтернативні витрати, обумовлені жорсткістю вводимих ФРС адміністративних обмежень (проти зловживання банками дисконтними займами), зростає настільки, що повністю нейтралiзує вигоди низького рівню процентної ставки при одержанні позичок крізь облікове вікно. Тому банки звертаються за займами крізь облікове вікно тільки до того моменту, поки не установитися рівновага між повними витратами, які повязані з притягненням крізь облікове вікно кожного долару (включаючи як готові, грошові витрати, що визначаються рівнем банківської облікової ставки, так і альтернативні витрати, обумовлені збільшенням жосткості адміністративного тиснення), і ставкою позикового проценту по займах на ринку федеральних фондів. Якщо банківська облікова ставка змінюється щодо ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, то вимагається порівняно незначна зміна величини дисконтних займів для здобутку цієї точки. Якщо ФРС вважає необхідним скоротити обсяг займів крізь облікове вікно, вона підвищує рівень банківської облікової ставки. Коли остання підіймається вище ставки позикового проценту на ринку федеральних фондів, займи крізь облікове вікно стають меньш принадним джерелом грошових коштів. Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину суммарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банка на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультiплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, вводимим в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменьшувати величину грошової маси. Понiження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси. Зміна норми обов'язкових резервів Зміна норми обов'язкових резервів становить третій інструмент монетарної політики, що може використати ФРС для контролю за пропозицією грошей. Сумарна величина депозитів до затребування визначається по слідуючій формулі: Сумарна величина депозитів до затребування = (1\гг) х Загальна величина резервів, де гг означає норму обов'язкових резервів. Аналогічні, але більш складні формули застосовуються для опису взаємозв'язку між нормами обов'язкових резервів і всіма елементами параметрів М1 і М2 в сучасній банківській системі США. Таким чином, понiження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів. Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися сдвигу в бік поширення чи стиску обсягу пропозиції грошей. Наприклад, в період важкого економічного занепаду 1974-1975 років ФРС тричі понiжала свої вимоги до величини обов'язкових резервів. Закон про контроль за грошовим обігом 1980 року поширив сферу розповсюдження норми обов'язкових резервів, що встановлює ФРС. До того як був прийнятий цей закон, ФРС могла вимагати дотримання зазначеної норми тільки у комерційних банків, надходящих до її структури. В цей час ФРС може встановлювати вимоги, що стосуються резервного покриття трансакционих депозитів, для всіх депозитних інститутів, за винятком лише самих дрібних. Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакционих депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакционих депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для неособових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків. Проте в дійсності удосконалення практики встановлення норм обов'язкових резервів, які вводяться згідно з Законом про контроль за грошовим обігом, звязані із різноманітного роду тонкостямi технічного характеру. Останні роблять меньш привабливими, із точки зору ФРС, використання зміни норми обов'язкових резервів у вигляді інструменту грошової політики. І хоч юрiдично цей інструмент досі ще доступен, після 1980 року він в чималій мірі загубив свою актуальність і був відкладений до найкращих часів. Сьогодні тяжко сказати, чи є в нього майбутнє. Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі розвитку В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Довгі роки серед економiстів ведуться дискусії, обумовлені двома різноманітними подходамi до теорії грошей: модернiзiрованою кейнсіанською теорією, і сучасною кількісною теорією грошей (монетарiзмом) - із інший. В чому суть суперечки? І кейнсіанці, і монетарiсти визнають, що зміна грошової пропозиції впливає на номiнальний ВНП, але оцінюють по-різному і значення цього впливу, і сам механізм: із точки зору кейнсіанців, в основу монетарної політики повинен бути покладений рівень процентної ставки, а із точки зору монетарiстів, - сам рівень грошей. Кейнсіанська теорія грошей Основні положення теорії ,що відстоюється кейнсіанцамi у галузі грошей, слідуючі: 1. Ринкова економіка всередині себе представляє нестійку систему з багатьма "пороками". Тому державні