История денежной системы Украины

вже в другій половині XІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава стала спроможною карбувати власні монети-срібні дирхеми. Це, на думку дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини, яке потрапляло з різних регіонів Східної вропи у зливках. В “безмонетний період” відбуваються зміни гривень-зликів: вони зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми. На межі ХІІІ-ХІV століть у Східній вропі для зликів срібла починає застосовуватися термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослІдників повязує його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало паралельне вживання обох термінів. Протягом ХІV-ХV століть українські землі входили до кількох державних утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими системами. В результаті походу короля Казиміра ІІІ у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х років XІV століття і до 1414-1415 років, дослідники повязують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошами”(“grossі usualі”), “грошами руської лічби(“grossі numerі Ruthelіalіs”), “монетами, що курсують у Руській землі“ (“moneta іn terra Russіe”). Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються квартниками, або напівгрошами. Остаточно не зясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників повязує їх карбування з краківською гривньою (лат. маркою). Нe виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи другої половини XІV століття називають “гривні руської лічби” (“marca Ruthenіalіs pagament”), ”гривні львівської лічби” ( ”marca lemburgensіs pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”). Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка(1 вярдунок дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам). Але протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники-напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або не виділена). За винятком дуже обмеженної емісії за Казиміра ІІІ (1333-1370 роки), до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної монетно-грошової одиниці єввропейских країн XІІІ - XV століть. Натомість у Польщі, як і на інших землях Центральної та Східної Європи широкого расповсюждення набув чесько-празький гріш, карбований згідно з празькою гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії - 60. Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в Україні. Вже в першій половині XІV століття вони расповсюджуются у Західній Україні, а з кінця XІV - початку XV століття празькі гроші - найбільш вживані монети на абсолютній більшості українських земель. У писемних джерелах празькі гроші відомі як широкі гроші (”gross latі”). Утвердження терміну ”гріш” на українських землях часто пов'язуєтся з Польщею та її засобами. Але сама назва ”гріш” мала загальноєвропейске походження, а в Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не польськими грошами. Назва гріш(латинське grossus-великий)використувалася в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду -періоду гроша в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям XІ-XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVІ століття гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних номіналів з появою грошів. Але на початку свого існування, в XІV-XV століттях усінові-великі монети повязувалися з грошами. Щоб розрізняти різні позначення до основного номіналу: широкі гроші (празькі-реальні гроші), загальновживані гроші, гроші руської лічби (галицькі, руські напівгроші), малі гроші (grossі panvі) польські напівгроші (?). Першими реальними грошовими монетами, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині XІV століття, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300-1305роки) та Яна Люксембурзького (1310-1346роки). Карбовані згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще задовго до реального находження польських монет чи карбування галицьких, у 1320 році володимирський князь Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1 гроша. Напевно, вже в цей час на Правобережній Україні гріш починає використовуватися як лічильна одиниця та реальна монета-празький грош. Входження значної частини украінських земель до складу Великого князівства Литовського і Руського мало своїм наслідком визволення від ординського іга, сприяло пожвавленню економічного та політичного життя. В наймогутніших князівствах Південної Русі-України-Київському та Новгород-Сіверському-карбуються власні монети за Володимира Ольгердовича (1362-1394 роки) та Дмитра-Корибута Ольгердовича (1380-1392 роки). Писемні джерела не зберегли назви цих монет, але, напевно, вони карбувалися відповідно до місцевих гривнєвих систем. Враховуючи їх дуже малі розміри та вагу по аналогії з тогочасними європейськими стандартами, такі монети, мабуть, відповідали денарію-монеті грошового порядку. Разом з тим, значна кількість ординських монет, знайдених у одних скарбових комплексах разом з місцевими, метрологічні підрахунки, характер карбування вказують на звязок київських та сіверських монет з золотоординським дирхемом. Заходи литовскої великокнязівської адміністрації в подальшій централізації Литовсько-Руської держави, здійснювані за великого князя Вітовта (1392-1430 роки) та наступних володарів, сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Росповсюдження набувають лічильні литовський рубль та копа, а розмінними номіналами виступать гріш і денарій (в джерелах згадуваний як пенязь - від німецької назви денарієвої монети “pfennіg”). Вже з кінця XІV століття литовський рубль згадується на українських землях у джерелах. Так, у 1399 році кияни відкупилися від татарської облоги 3000 “рублев литовських”, або у іншому літописі:”Кияни, видячи, же зле, трома тисячами рублей сребних грошей окупилися татаром”. З другого десятиліття XV століття литовський рубль відповідав 100 грошам та 1000 пенязям (денаріям). З другої половини XV століття литовські рублі регулярно згадуються в джерелах у грошовій лічбі в Україні. Широкого вжитку на українських землях набула грошово-лічильна одиниця копа (лат. ”sexagena”), що дорівнювала