Статистика фінансів

грн. Брутто-ставка обчислюється за формулою: Сб=Нетто-ставка 100% 100-Н% де Н% частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка визначається за даними про витрати страхової організації та її прибуток. Якщо в розглядуваному випадку частку навантаження взято в розмірі 25%, то брутто-ставка буде така: 277 / 100-25 = 3,69 гри. Отже, брутто-ставка становить 3,69 грн. на 100 грн. страхової суми, з яких 0,92 грн. або 25% припадає на потреби страховика. Для повнішого обґрунтування нетто-ставки аналізують залежність її від головних факторів згідно з рівняннями множинної регресії. На практиці застосовують тарифи, що диференціюються залежно від параметрів ризику. Крім того, страховик може варіювати й за рахунок зниження базової ставки, обмежуючи свій прибуток для залучення більшої кількості клієнтів, і завдяки цьому збільшувати обсяг доходів. За окремими видами страхування розрахунок нетто-ставки має свою специфіку. Розглянемо приклад розрахунку страхової ставки в медичному страхуванні. Наприклад, статистичним спостереженням установлено, що певний вид захворювання виникає в середньому в 183 осіб за рік у розрахунку на 100 тис. населення, тобто ймовірність захворіти дорівнює 0,00183. Якщо страхова компанія охопила страхуванням 100 тис. осіб, то щороку їй доведеться виплачувати допомогу 183 рази, а якщо 10 тис. осіб, то 18 раз. Страхові платежі обчислюють так. Припустимо, що кожна особа була застрахована на 1 тис. грн. Тоді страховий фонд має ї дорівнювати 183 1000 = 183000 грн. Тарифна ставка з 1 тис. грн. становитиме: (183 особи 1000 грн.): 100 000 осіб = 1,83 грн. Це і є тарифна ставка з 1 тис. грн. страхової суми. Друга частина тарифної ставки ризикова надбавка. Припустимо, що протягом п'яти років захворюваність коливалася так: 185, 180, 183, 181, 186. Ризикова надбавка обчислюється за допомогою середньоквадратичного відхилення , де qi кількість страхових випадків кожного року; середня кількість страхових випадків; n тарифний період, або кількість років, за які є дані про страхові випадки. Отже, маємо ; . Далі оцінюється стабільність ряду динаміки, яка застосовується для розрахунку ризикової надбавки. Якщо медіана ряду близька до середньої, то за ризикову надбавку можна взяти однократне значення. Тоді внесок, або тариф на 1 тис. грн. становитиме: 1,83 +0,023 = 1,853 грн. Якщо динамічний ряд нестабільний, то ризикова надбавка буде 2у або Зу і т. д. У випадку, коли варіація динамічного ряду занадто висока або висока вартість лікування, доцільно вдаватися до перестрахування. Для того щоб страховики мали достатньо ресурсів для виплат за поточними та майбутніми зобов'язаннями перед страхувальниками, вони мають підтримувати мінімальну межу своєї платоспроможності у вигляді резервного фонду. Він забезпечує захист страховиків від ризиків, пов'язаних зі страховою діяльністю, зокрема з випадковими коливаннями претензій, негативними результатами інвестиційної діяльності, недоліками програм перестрахування, великими збитками і т. ін. В економічній літературі «платоспроможність» розглядається як здатність виконати свої фінансові зобов'язання в обсягах та на умовах, визначених попередніми домовленостями. Платоспроможність засвідчує можливості суб'єкта ринку (страховика) виконати свої страхові зобов'язання згідно з умовами страхового договору. Саме наявність відповідної страхової суми у визначений термін і характеризує рівень платоспроможності страховика. Платоспроможність є однією із найважливіших ознак страхового бізнесу, передумовою виконання страховиками своїх функцій у ринковій економіці. Неспроможність страховика покрити страховий ризик призводить до порушення безперервності процесу відтворення, спричиняє банкрутство страховика і зрештою дестабілізує діяльність ринкової економіки та руйнує її механізм саморегуляції. Аналізуючи платоспроможність страховика, слід урахувати, що її рівень залежить не лише від розмірів страхових резервів самого страховика, а й від інвестиційної політики, яку проводить страхова компанія, кон'юнктури фінансового ринку, ступеня ризикованості страхових операцій на ринку страхових послуг у цілому. У страховому бізнесі виокремлюють три рівні аналізу платоспроможності: 1) аналіз зобов'язань страховика; 2) аналіз ресурсів страховика; 3) співвідношення зобов'язань та ресурсів. У свою чергу зобов'язання страховика поділяються на внутрішні і зовнішні. Саме зовнішні зобов'язання перед страхувальниками визначають рівень платоспроможності, зумовлюють масштаби та структуру ресурсів, якими має володіти страховик. До внутрішніх зобов'язань відносять виплати дивідендів акціонерам, заробітну плату співробітникам, інші види виплат, обумовлені діяльністю страхової організації у ринковому середовищі. До зовнішніх факторів впливу на платоспроможність страховика належать: інфляція; зміна податкового законодавства; кон'юнктура ринку; природні аномальні явища; соціальні потрясіння і т. ін. До внутрішніх факторів можна віднести стратегію страхової компанії і механізми її реалізації; масштаби страхової діяльності та її диверсифікацію; ефективність інвестиційної діяльності та структуру інвестиційного портфеля. Фінансова діяльність страхових компаній передбачає не лише можливість створення фінансових ресурсів для відшкодування збитків. Адже як і всякий суб'єкт ринкової економіки, страховик прагне отримати прибуток. Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначено актами чинного законодавства) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. До доходів від страхової діяльності належать: зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) за договорами страхування і перестрахування; комісійні винагороди за перестрахування; частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів; повернуті суми технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства. До витрат страховика належать: * виплати страхових сум та страхових відшкодувань; * відрахування в централізовані страхові резервні фонди; * відрахування в технічні резерви, інші ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства; * витрати на проведення страхування; * інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг. Для оцінювання економічної ефективності страхової діяльності може бути використана така система статистичних показників: Коефіцієнт фінансової стабільності Кф.с страхової компанії: Кф.с=Доходи + Середня вартість активів компанії Витрати страхової компанії Точніше оцінити фінансовий стан, а звідси й стабільність страхової компанії можна за допомогою такої системи показників (коефіцієнтів): К1=Прибуток Навантаження Витрати К2=Прибуток Обсяг страхових платежів К3=Прибуток Сума страхових відшкодувань К4=Прибуток Резервний фонд К5=Навантаження