Видатки бюджетів на науку та культуру

грошової маси перебуває у тіньовому секторі на початку 1997 року. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство. Сьогодні, за різними даними статистики та інших джерел обсяг тіньової економіки складає більше 60% від офіційної. Це виявлено у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій та інших областях України, тобто в місцях, це працюють шахти та металургійні підприємства, а також там, де сфера діяльності повязана з енергетикою та нафтою і газом. Мета курсової роботи полягає у вивченні та дослідженні причин та наслідків недостатнього поповнення державного бюджету, а відповідно і недофінансування у потрібних обсягах дуже потрібних суспільству бюджетних організацій, у тому числі наукових та культурних. Зробити певні висновки щодо розвитку науки і культури, перспективи розвитку і майбутнього. Яким чином збільшити надходження коштів до державного бюджету, а відповідно мати можливість фінансувати науку і культуру, інші бюджетні організації в потрібному обсязі, що потрібно зробити для зменшення рівня тіньової економіки, корупції та забезпечення нормального функціонування бюджетних організацій України. “…Куди мають йти державні гроші? У кожній державі виробництво само забезпечує своє існування. Продаючи вироблену продукцію, підприємство покриває фактичні витрати, в тому числі виплачує заробітну плату працівникам, і отримує від своєї діяльності певний прибуток. Але є сектори, які забезпечують загальні, суспільні потреби: оборона, безпека держави, внутрішній правопорядок, суд. На подібних принципах побудована в державі освіта, наука, культура, медицина. Крім того, в державі є громадяни, що вже не працюють або з тих чи інших причин не можуть працювати (інваліди, діти, люди похилого віку). Такими секторами, бюджетним, має опікуватись держава. З цієї метою держава формує спеціальний фонд коштів, що має назву бюджет. Основним джерелом його формування є податки, що збираються з підприємств і громадян. Сам задум формування державного фонду коштів визначає його ідеологію: податки мають збиратися з тих, хто заробляє, і віддаватися в ті сектори, що не можуть заробляти, але вони потрібні для всього суспільства. Усім зрозуміло, що можливості держави залежать від стану економіки. Зростає виробництво - збільшуються бюджетні надходження. Коли ж виробництво перебуває у кризовому стані, виникають серйозні проблеми з фінансуванням бюджетної сфери. Спроби поділити через бюджет більше, ніж до нього надійшло. Іншими словами, витрачатися має стільки, скільки надійде. * Коли спільний суспільний пиріг невеликий, його дають туди, куди неможливо не дати - зарплата працівникам бюджетної сфери, пенсії, допомоги, стипендії, борги за всіма виплатами, оплата комунальних послуг школами, лікарнями тощо. Тільки після цього можуть задовольнятися пріоритети другого рівня. Кошти з бюджету не можуть йти прямо туди, звідки вони надійшли, тобто у виробництво. Винятком є вугільна промисловість, проблеми якої не вирішити за рік: видобуток вугілля на великих глибинах, застаріле зношене обладнання, кожна тисячна тонна вугілля коштує одному людському життю. Про що свідчить остання аварія на шахті імені Засядько, яка забрала життя 55 гірників. Такий підхід до використання державних коштів дозволяв би не тільки залишити "за бортом" ті витрати, без яких можна було б обійтися (будівництво дорогих адміністративних приміщень, пільги далеко не бідним громадянам). Подібний розподіл бюджетного пирога дозволить позбутися ганебного явища - заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері. Раціональна бюджетна політика надає водночас підтримку економіці, оскільки кошти, отримані школою, підуть на зарплату вчителям, а через них - на придбання товарів. Сплачуючи за спожиту електроенергію, школа фінансує енергетику, а та своєчасно розраховується з шахтарями. Кого має захищати держава? Йдеться звичайно не про оборону від ворога чи посягань злочинного світу, а про соціальний захист. Україна - це країна з системою соціального захисту, яка охоплює понад 21 млн. громадян, або більш як 40% населення, яким держава задекларувала свою підтримку. Але, на жаль, досить часто тільки на папері. Надзвичайна "турбота" українських політиків про своїх громадян призвела до того, що різного роду соціальні виплати і пільги можуть отримувати і ті, хто шматок хліба не може купити, і ті, кого за нашими мірками ніяк не віднести до бідних. У таких умовах нерідко спрацьовує принцип "битий небитого везе": пільгами і виплатами користуються не ті, кому сьогодні найважче. Ми часто чуємо, як нам збільшують соціальні виплати, наприклад, пенсії. Правда, ми не бачимо при цьому бажання зменшити великі пенсії чи скасувати пільги чиновникам і депутатам. Така "турбота" обертається тим, що одним реально піднімають пенсії, а іншим - збільшують борги. На жаль, в Україні немає закону, за яким Верховна Рада не могла би встановлювати будь-які нові виплати без фінансового обгрунтування. Тому нині діє безліч законодавчих рішень, що не виконуються, адже сумарна вартість їхньої реалізації становить майже 70% зведеного бюджету країни. Фактично на ці цілі в 1998 році було спрямовано 34% бюджету, тобто реальними грошима не було підкріплено і половини необхідних для соціального захисту видатків. Так, Україна нині небагата держава. Але ми не настільки бідні, щоб найбільш нужденні громадяни не мали найнеобхіднішого. Держава не має права витрачати кошти на захист тих, кого не треба захищати. Допомоги і виплати мають бути цільовими і адресними. * Як позбутися корупції? Громадяни порівнюють корупцію з раковою пухлиною, що вразила всі гілки влади. Вона не тільки спричиняє моральну деградацію, але є однією з найбільших перешкод для економічного розвитку. Тому ми і переживаємо спад. За даними, одержаними організацією "Міжнародна відкритість", у 1998 році за рівнем корумпованості Україна посідала 69 місце із 85 обстежених країн. За дослідженнями, проведеними в 63 країнах світу, визначено, що у корумпованих країнах втрати ВВП сягають близько 50%. Корумпованість - не вроджена вада людей, а продукт певної системи відносин. Найсприятливішим середовищем для корумпованих дій є ситуація, коли кроку не ступиш без дозволу державного чиновника. Хочеш вкласти гроші в Україну - півроку цілуй ручки кабінетів державних мужів. Треба реконструювати завод - доведеться побачити сотні облич, отримати їх "високий дозвіл". Арештували без суду рахунок Вашого підприємства - або зникай, тобто припиняй діяльність, або неси "подаяння". Ось чому таке актуальне питання сьогодні, коли наука та культура в Україні не вважаються пріоритетними. А ,власне, на науці та культурі базується здоровий інтелект людини, від його рівня знань. А заощадивши на освіті, науці, культурі, інших соціальних витратах, ми значно більше втрачаємо на якості населення в інтелектуальному плані. Щоб збагнути