Правовий захист підприємництва

продукції. Але це ще не все. Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт повязує з переходом до модульного принципу сертифікації. Для цього підготовлений проект нормативного акта щодо впровадження модульного підходу оцінки відповідності щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації типу на етапі розробки продукції та стадії виробництва. На даний час складові частини продукції не підлягають сертифікації. Щодо вартості сертифікації. Не можна відкидати той факт, що сертифікація створює додатковий фінансовий тиск, особливо для малого і середнього бізнесу. Згідно законодавства сертифікацію планує заявник, тобто виготовлювач продукції, експортер або продавець товару. Є і таке ствердження, що сертифікація це по суті додаткове оподаткування. Але і в цьому питанні позиція Держстандарту є непослідовною. За даними ДВЦ “Маїс” витрати на сертифікацію одного типу продукції для інофірми становлять 1,5-1,8 тис. дол. США. Звісно при сертифікації великої партії продукції подорожчання її буде незначним. Вартість сертифікації не залежить від обсягу партії. А якщо за сертифікацію буде сплачувати вітчизняний партнер або продавець товару за невелику від обсягів партію та ще за декілька типів продукції, то цифра подорожчання такої продукції не буде мізерною і буде наближатися до цифри, якою оперують опоненти повторної сертифікації імпортної продукції. Теж саме стосується і вітчизняного товаровиробника. Оскільки розмір та види платежів, які мають сплачуватись за сертифікацію імпортних товарів не відрізняються від аналогічних, що сплачуються українськими виробниками, то з вищевикладеного можна прийти до висновку, що сертифікація це додаткове фінансове навантаження і на підприємця і на споживача. Представники Держстандарту вважають, що вони є єдиний орган який веде боротьбу з наповненням українського ринку неякісною і небезпечною продукцією, наданням односторонніх переваг іноземним товаровиробникам та створенням недобросовісної конкуренції українським підприємцям, захищають національні інтереси України, її економічну безпеку, життя і здоровя громадян, як це передбачено Конституцією України. Критика недоліків сучасної системи сертифікації з боку підприємців, інших державних органів і громадських організацій, іноземних партнерів керівництвом Держстандарту розцінюється як некваліфіковані й упереджені дії, продиктовані інтересами імпортерів і можуть зашкодити процесу гармонізації українського технічного регулювання з європейським. Ця позиція сертифікувати “все” зрозуміла, бо від проведення сертифікації надходить чимало коштів до Держстандарту і до бюджету. Для підтвердження можна навести слідуючий приклад. Державний комітет з питань розвитку підприємництва на підставі п.4 указу Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” прийняв рішення про зупинення дії наказів Держстандарту України від 28.08.1997 № 520 “Про затвердження правил обовязкової сертифікації послуг з ремонту і технічного обслуговування дорожньо-транспортних засобів та їх складових” і від 11.09.1997 № 549 “Про внесення змін до переліку продукції, що підлягає обовязковій сертифікації”. У пресі було оголошено про те, що це рішення є обовязковим до виконання на зазначеній вище підставі. Однак з боку Держстандарту почала поширюватись неправдива інформація про правомірність цього рішення Держкомпідприємництва та про загрозу санкцій до підприємств, що не пройшли сертифікацію. Треба зазначити, що така політика Держстандарту в тому числі з питання повторної сертифікації імпортної продукції, як це не дивно знайшла підтримку в Верховній Раді, яка 15 вересня 1998 р. 246 голосами прийняла у першому читані проект закону України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, відповідно указу Президента України про недоцільність повторної сертифікації імпортної продукції (крім продуктів харчування) з мотиву втрати контролю за якістю продукції, яка імпортується. Але є надія, що коли проект вищезгаданого закону буде розглядатися у другому читані, то буде прийняте правильне рішення. Таким чином для захисту прав підприємців повязаних з технічним регулюванням (стандартизацією і сертифікацією) якості продукції необхідно: - при розгляді у другому читані законопроекту “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” прийняти ст.12 згідно відповідного указу Президента про недоцільність повторної сертифікації імпортної продукцій (крім продукції харчування); - по можливості скоротити перелік видів продукції вітчизняного виробництва, яка підлягає сертифікації з урахуванням вимог безпеки; - ввести відповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції; - використовувати декларації постачальника про відповідність якості продукції вимогам нормативних документів; - ввести юридичну відповідальність імпортера за введення в обіг небезпечної та неякісної продукції; - в разі необхідності з урахуванням фінансового стану вітчизняного заявника зменшити розміри та види платежів за сертифікацію; - зробити наочний ринок, тобто надати можливість людям прийняти рішення про придбання товарів на підставі офіційних висновків кваліфікованих незалежних контролерів (обєктивна оцінка якості та порівняльна ціна, а також обовязковий висновок на шкідливість чи небезпечність впливу товарну на здоровя та екологію).

3.5. Лімітування перевірок та контролю за діяльністю субєктів підприємницької діяльності. Дерегулювання, як захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльність передбачає також лімітування перевірок та контролю за діяльністю субєктів підприємства. Нескінченні контрольні перевірки діяльності підприємців різними державними органами стали однією з причин, які по суті стали стримувати розвиток підприємницької діяльності. На практиці відомі факти коли субєкти підприємницької діяльності перевірялися різними органами з різних питань від ста до двохсот разів на рік. Це негативно впливало на здійснення підприємницької діяльності, особливо юридичних осіб. При проведені таких перевірок залучалося багато працівників органів управління підприємств і організацій, до складання різних документів, подання письмових довідок і тощо. За час проведення таких перевірок працівники вимушено не виконували свої основні службові обовязки, повязані здійсненням підприємницької діяльності. Витрачалися особисті кошти субєктів підприємницької діяльності повязані з обслуговуванням перевіряючих осіб. З приводу цього в органи державної законодавчої і виконавчої влади поступали численні скарги і заяви від підприємців з вимогою покласти край такому становищу, яке вже стало системою. В звязку з цим 23 липня 1998 р. Президентом України був виданий указ “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”44. Для зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність в частині лімітування та контролю за діяльністю субєктів підприємництва встановлено, що планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської