Правовий захист підприємництва

Підкуп працівника постачальника (покупця) - це надання або пропонування йому конкурентом покупця-замовника (постачальника) безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей чи нематеріальних благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника (покупця-замовника) службових обовязків, що випливають з укладеного або повязані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (постачальника) певних переваг перед покупцем - замовником, постачальникам. Виходячи з визначення поняття підкупу можна прийти до висновку, що складовими цього правопорушення при здійсненні конкуренції є: - по-перше неналежне виконання або невиконання працівником постачальна або покупця своїх службових обов'язків. Ці дій є свідомими і спрямованими. - по-друге вони випливають з договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, який вже укладений, або тільки укладається (досягнення згоди щодо його істинних умов) постачальником і покупцем. - по-третє за виконання цих дій, які вчинені з корисливих мотивів працівнику постачальника (покупця) його конкурентом надаються або пропонуються матеріальні цінності, майнові чи немайнові блага. Вони можуть пропонуватися або надаватися як безпосередньо самим конкурентом так і через посередника) І нарешті ці дії призводять або можуть призвести до отримання конкурентом покупця-замовника (постачальника) певних переваг перед ними. До працівника постачальника (покупця) прирівнюється та чи інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника (покупця-замовника) про поставку товару, виконанню робіт, наданню послуг, а також впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції передбачає отримання таких переваг відносно іншого підприємця шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідного конституцією.

2.4. Неправомірне збирання, розголошення, та використання комерційної таємниці. Збереження комерційної таємниці є одною з правових гарантій захисту господарчих суб'єктів (підприємців) від недобросовісної конкуренції. При відсутності спеціального закону про комерційну таємницю відносини пов'язані з регулюванням цього питання встановлюється окремими законодавчими і підзаконними актами. Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі відомості пов'язані з виробництвам, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам,28 отже юридичними ознаками комерційної тайни є, ерелік відомостей які складають державну таємницю визначається спеціальними нормативними актами. Ці відомості можуть бути пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами або з іншою діяльністю господарчого суб'єкта (підприємця). Склад і обсяг цих відомостей, що складають комерційну таємницю визначає керівник підприємства. При класифікації відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства необхідно використовувати слідуючі критерії: - науково-дослідні роботи, нові технології, ноу-хау, нові види продукції, товарів, послуг, які повинні мати дійсну або потенціальну комерційну цінність; - результати науково-дослідних робіт, які при впровадженні їх у виробництва підвищують конкурентну здатність продукції, яка виробляється; - не підлягають додатковому захисту і не можуть бути комерційною інформація яка є державною таємницею і захищена патентом або авторським правом. Розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю передбачає можливість нанесення шкоди інтересам господарюючого суб'єкта (підприємця) внаслідок розголошення комерційної таємниці. Під можливістю нанесенню шкоди інтересам підприємця перш за все треба розуміти економічні втрати, які базуються на розмірі прибутку і які одержує підприємець від втілення або використання нових технологій, продуктів, товарів або послуг. Окрім цього це може бути моральна чи інша шкода завдана суб'єкту господарювання в наслідок розголошення комерційної таємниці. Хоча поняття і ознаки комерційної таємниці визначені законодавством відносно підприємства воно в повній мірі стосується і інших суб'єктів господарювання незалежно від форм власності і організаційно-правових форм. Разом з тим прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про термін відомостей, які не є комерційною таємницею". Воно прийнято на підставі статті 30 "Комерційна тайна підприємства" закону України "Про підприємства в Україні". Згідно вказаної постанови, комерційної тайни не складають такі документ і відомості: - засновчі документи і документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими її видами; - інформація за всіма встановленими формами державної звітності; - дані необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; - відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць; - документи про сплату податків і обов'язкових платежів; - інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України, та розмір заподіяних при цьому збитків; - документи про платіжеспроможність; - відомості про участь посадових осіб в кооперативах, малих підприємствах, спілках, обєднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; - відомості, що відповідно до законодавства підлягають оголошенню. Вказані відомості підприємства зобов'язані надавати органам державної влади, контролюючим і правоохоронним органам України, а також іншим юридичним особам по їх вимогам згідно законодавства. Слід зазначити, що в літературі існує точка зору, яка негативно оцінює вище згадану постанову, як нормативний акт, який перекреслює всі досягнення українського законодавства у питаннях захисту секретної інформації підприємств. Наведені аргументи, по-перше, переважна частина вищезгаданих відомостей є об'єктом промислових шпигунів і в розвинутих країнах, по-друге, ця постанова зобовязує підприємця надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам. Таким чином потенційному шпигуну для одержання важливої інформації досить зареєструвати фіктивне підприємства і подати запит. Аналогічна ситуація має місце у всіх країнах СНД, окрім Білорусії, у законах якої автор не знайшов згадку про що не будь подібне. Законодавством України декларовано право підприємства мати секретну інформацію. При цьому держава повинна допомагати підприємствам її за допомогою підзаконних актів. Але такі акти поки ще не прийняті. Досить великим прогресом було прийняття закону України "Про банки і банківську діяльність", який передбачає банківську таємницю. Згідно