Правовий захист підприємництва

План 1. Захист від монополізму у підприємницькій діяльності. 1.1. Причини, які обєктивно зумовлюють необхідність 1.2. Характеристика антимонопольного законодавства його становлення і розвиток 1.3. Види антимонопольних порушень 1.4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. 1.5. Характеристика антимонопольного законодавства зарубіжних країн. 2. Правові засоби захисту підприємців від недобросовісної конкуренції 2.1. Поняття недобросовісної конкуренції 2.2. Неправомірне використання ділової репутації господарського субєкта (підприємця) 2.3. Створення перешкод господарюючим суб'єктам в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції. 2.4. Неправомірне збирання, розголошення, та використання комерційної таємниці. 2.5. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію 3. Дерегулювання як захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльність. 3.1. Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації субєктів підприємницької діяльності. 3.2. Скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. 3.3. Скорочення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню. 3.4. Скорочення видів підприємницької діяльності що вимагають одержання сертифікатів. 3.5. Лімітування перевірок та контролю за діяльністю субєктів підприємницької діяльності. Вступ

Обираючи тему дипломної роботи “Правовий захист підприємництва”, мав за мету звернути увагу на проблематику цього питання. Адже на сьогодні підприємець, незважаючи на численність нормативних актів, які повинні були б регулювати цей вид діяльності, знаходяться у вельми складному становищі. Глава третя дипломної роботи висвітлює одну з важливих проблем, проблему дерегулювання підприємницької діяльності, це питання повязано з державним регулюванням підприємницької діяльності, втручання державних органів в підприємницьку діяльність досягло таких меж, що були створені барєри, які стримують її розвиток. В той час коли держава повинна підтримати підприємництво створювати для нього умови для ефективної зовнішньоекономічної діяльності, сприяти інформаційному забезпеченню субєктів бізнесу, підтримувати підприємців в забезпеченні і збуті продукції, готувати кадри для сфери підприємництва. Те законодавство, яке ми маємо на сьогоднішній день, нажаль не в змозі чітко регулювати всі відносини, які виникають при здійсненні підприємницької діяльності. Ст.42 Конституції України “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Все вірно кожен має право, та не кожен має можливість спокійно працювати і мати впевненість у завтрішньому дні. Але попри всі негаразди державою передбачено систему захисту підприємницької діяльності, про що йтиметься в дипломній роботі. закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.92 р., також закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.96 р. Для розкриття суті, значення та дії цього закону я присвятив першу та другу глави дипломної роботи. Підсумовуючи усе вище сказане необхідно приділити велику увагу удосконаленню нормативної і правової бази, які б чітко регулювали підприємницьку діяльність і зприяли економічному зростанню України. 1. Захист від монополізму у підприємницькій діяльності.

1.1. Причини, які обєктивно зумовлюють необхідність захисту прав та законних інтересів підприємців від монополізму. Перехід до ринкових відносин, яких здійснюється на даний час в Україні сприяє становленню і розвитку підприємницької діяльності. Цей процес потребує створення економіки, яка послідовно інтегрується у систему світових господарських звязків. Для цього у першу чергу необхідно надати широкі можливості всім громадянам держави приймати участь у підприємницькій діяльності особливо в формі малого і середнього підприємництва, як основи багатоукладної економіки. В Україні в січні-червні 1998 року (за оперативними даними) функціонувало близько 130 тисяч малих підприємств, на яких працювало 1,4 млн. чоловік, або майже 6 відсотків загальної кількості працівників галузей господарства країни. Крім того функціонувало з тисячі кооперативів: 3,7 тисячі спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, з яких випускали продукцію 1,3 тисячі; в галузі сільського господарства 35,9 тисячі фермерських господарств, які володіють 932,2 тис. га угідь; близько 900 тисяч індивідуальних підприємців. Більше половини загальної кількості діючих малих підприємств (52 відсотки) працює у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення і збуту, 14 відсотків у промисловості, 10 відсотків у будівництві та 5 відсотків у сфері побутового обслуговування. Переважна більшість субєктів малого підприємництва це колективні та приватні малі підприємства, якими вироблено і реалізовано продукції та виконано робіт послуг на 99 відсотків. Розвивається інституціональна база, яка сприяє активізації діяльності малого підприємництва. Нині в Україні функціонують 227 комерційних банків, 34 відділення державних фондів підтримки підприємництва, 573 інвестиційні компанії та фонди, 1515 аудиторських фірм, 250 страхових організацій, створено 34 регіональні фонди підтримки підприємництва. Зареєстровано 234 біржі, з яких діють 145. Як відомо, одне з основних вимог ринкової економіки - це розвиток конкуренції, змагальності суб'єктів підприємницької діяльності, усунення бар'єрів на шляху виходу їх на ринок усіх товарів і послуг. У Україні цьому перешкоджає багато в чому дуже високий рівень монополізації ринку, при котрому практично немає можливостей для конкуренції як основного двигуна підприємництва і виробництва в ринкових умовах. За даними Антимонопольного комітету України, 536 промислових підприємств займають монопольне положення на 700 ринках (відповідно до методики Антимонопольного комітету України частка їх на відповідних загальнодержавних ринках перевищує 35 відсотків). Зокрема, за результатами проведеного Антимонопольним комітетом України разом із Міністерством статистики обстеження, найбільше монополізованими виявилися ринки машинобудування (99,7 відсотка), хімічної і нафтохімічної промисловості (68,9 відсотка), металургії (44,9 відсотка).1 Так, протягом 1994 року в Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення надійшло 224 заяви про порушення антимонопольного законодавства. Було збуджено 174 справи, розгляд 139 із них було завершено, причому біля половини з них розглянуто територіальними відділеннями.2 У це число були включені і справи про несумлінну конкуренцію. Слід зазначити, що значна різниця між кількістю отриманих заяв і збуджених справ пояснюється тим, що в багатьох випадках підприємці добровільно усували правопорушення, керуючись роз'ясненнями або виконуючи вимоги Антимонопольного комітету України. Якщо протягом 1994 року Антимонопольний комітет України роздивився 174 справи, те тільки за I квартал 1995 року - утроє більше справ.3 Ці дані свідчать про необхідність державного