Податкова політика України

у доходах бюджету зменшилася. Це зумовлено тим, що стали поширюватися універсальні акцизи, збільшилася база оподаткування щодо особистого прибуткового податку, в податкових надходженнях швидкими темпами зростала частка податків на соціальне страхування. Загалом, специфічні акцизи ще довго використовуватимуться в податкових системах. Пряме особисте оподаткування. Зростання матеріального добробуту населення в другій половині ХХ століття в більшості країн світу дало змогу зробити особисте оподаткування масовим. На сьогодні майже 80 відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягом останніх 40 років є чіткою тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу. Особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП у країнах із розвинутою ринковою економікою. Питома вага особистого прибуткового податку в заробітній платі робітників і службовців економічно розвинутих країн становить від 2 відсотків в Японії до 36 відсотків у Данії та Швеції. Причому є досить стійкою тенденція до зростання питомої ваги податку в заробітній платі зі збільшенням обсягів ВВП на душу населення. У фінансовій літературі тривалий час дискутувалося питання про те, що високі податки із заробітної плати зменшують економічну зацікавленість у збільшенні заробітку. Це підтверджують численні опитування, проведені зарубіжними науковими центрами. Так, у Великобританії та ФРН більшість платників податку вважає за краще не збільшувати свій робочий день для додаткового заробітку при зростанні податкової ставки понад 30 відсотків. Усе це дало підставу, з огляду на кейнсіанські постулати, стверджувати, що особисте прибуткове оподаткування стало гальмом для економічного розвитку. Під такими гаслами й здійснювалися податкові реформи 70-80-х років у більшості європейських країн і в США. Організаційно ці реформи мали за мету універсалізацію і спрощення податкових систем, створення умов для обмеження ухилення від сплати податків, упорядкування й значне скорочення податкових пільг. З точки зору макроекономіки податкові реформи були спрямовані на зменшення обсягів перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою податкової системи, збільшення особистих нагромаджень громадян і використання їхніх заощаджень для економічного зростання. Реформування прибуткового податку, який сплачують громадяни, проходило з використанням положень неокласичних концепцій, адже уряди більшості країн мали на меті нейтралізувати вплив податку на розвиток економіки. Це була протидія тому, що останніми десятиліттями обсяги особистого оподаткування збільшувалися як за рахунок збільшення кількості платників, так і завдяки підвищенню податкових ставок. Це зумовило застосування різноманітних пільг, як правило, до платників податків з високими доходами, що спотворювало регуляційні функції держави, негативно позначалося на споживанні. Тому при проведенні податкових реформ спостерігається чітка тенденція щодо скорочення граничних ставок особистого прибуткового оподаткування. Найбільших показників досягнуто в США, де загальне скорочення штатних і місцевих податків становить 22 процентних пункти, у Великобританії 20, Японії 23, Австралії 11. Найвищі ставки особистого прибуткового податку у Швеції й Данії. Додамо, що на сьогодні у США податки в середньому становлять 25 відсотків від доходу сімї. У наукових колах Заходу не припиняються дискусії щодо доцільності принципу прогресивності оподаткування. Нині податкові системи країн Європи з розвинутою ринковою економікою будуються на відносно невеликій прогресії в оподаткуванні. Однаковою мірою це стосується і США. Велика прогресія в оподаткуванні більшістю спеціалістів у цій сфері вважається недоцільною і як такою, що негативно позначається на економічній активності. За останні десятиліття кількість ставок особистого прибуткового оподаткування скоротилася в країнах “великої сімки” майже вдвічі. Дуже суттєвим є зниження максимальної ставки. Так, у Великобританії вона знизилась з 83 до 40 відсотків у 1990 році, що, як стверджують фахівці, стало основною причиною інвестиційної активності. В Японії максимальна ставка була знижена із 70 до 50 відсотків, що теж було визнано японськими вченими податковою революцією. Загалом, можна дійти висновку, що розвиток особистого прибуткового оподаткування йде шляхом його лібералізації, стимулювання особистих заощаджень і споживання. Податки на соціальне страхування. У другій половині ХХ століття зявився і став швидкими темпами розвиватися новий вид податків так звані цільові податки для фінансування системи соціального страхування. Це повязано насамперед з тим, що в країнах з ринковою економікою підвищилась соціальна спрямованість їхнього розвитку, стало приділятися більше уваги соціальним гарантіям населенню з метою побудови моделі економіки суспільного добробуту. На сьогодні так звані податки соціальної спрямованості мають досить високу питому вагу в ВВП і в загальній сумі податкових надходжень до бюджетів держави. У країнах Західної Європи в 1997 році вони становили від 11,5 до 14,2 відсотка від ВВП і від 25 до 30,1 відсотка від загальної суми податкових надходжень до бюджетів. Звичайно, в деяких країнах податки на соціальне страхування невеликі (Данія, Фінляндія) 1-3 відсотка від ВВП. У цих країнах фінансування витрат на соціальне страхування, тобто виплата пенсій і допомоги, здійснюється за рахунок загальних податкових надходжень. Тому в цих країнах і ставки податків дещо вищі. Тенденція до зростання цільового оподаткування є досить переконливою. У наукових колах Заходу аргументовано дійшли висновку про те, що зростання обсягів виробництва валового внутрішнього продукту в країнах із ринковою економікою дає змогу збільшити витрати на соціальне страхування і значно підвищити добробут населення. Розвиток соціального страхування сприяє підвищенню продуктивності праці та створює фінансові передумови щодо підвищення життєвого рівня народу, економічного зростання в державі. Слід зазначити, що податок на соціальне страхування сплачують підприємці та працездатне населення. Причому підприємці вносять понад 60 відсотків від загальної суми, що надходить до бюджету. У заробітній платі працюючих податок на соціальне страхування в країнах ЄС становить понад 12 відсотків. Це досить суттєве податкове навантаження на доходи працюючих і тому постійно точиться боротьба за зменшення податкового тягаря. Вчені-фінансисти здійснюють пошук гнучкішого й справедливішого оподаткування. Вносяться пропозиції з введення неоподатковуваного мінімуму, надання пільг при оподаткуванні тощо. Деякі вчені Західної Європи пропонують зовсім скасувати податок на соціальне страхування, збільшивши ставки наявних податків. Основний їхній аргумент полягає в тому, що податок на соціальне страхування збільшує вартість робочої сили, що спричиняє безробіття, а безробіття потребує додаткових коштів на виплату допомоги. Широко дискутується