Податкова політика України

зменшується на суму податку, обрахованого множенням величини ставки на витрати. Цей метод називають непрямим або методом податкового кредиту. Він був прийнятий країнами ЄС і має широке застосування в оподаткуванні. Слід окремо сказати про пільги з податку на додану вартість. Вони застосовуються в двох формах шляхом запровадження нульової ставки й звільнення від оподаткування продажу деяких видів товарів та послуг. Нульова ставка надає право продавцеві оподатковуваного товару чи послуги на повну компенсацію тих сум податку, які включались у підрахунок матеріальних поставок і вартісних надходжень. На думку багатьох зарубіжних вчених, податок на додану вартість, за своєю суттю, є еволюцією і досить успішною в непрямому оподаткуванні. Він демонструє переваги успішнішого, ніж за допомогою інших податків, розвязання проблем галузевого й територіального розміщення фінансових ресурсів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення кількості податкових пільг. Цей податок кореспондує положення фінансової науки про “податковий нейтралітет” як умову щодо стимулювання господарства, а також прийняття рішень на рівні підприємств. ПДВ має внутрішній “вбудований” механізм взаємної перевірки платниками податкових зобовязань. На відміну від податку з обороту за брутто ціною в будь-якій ланці (виробництво, оптова чи роздрібна торгівля) ПДВ не заохочує вертикальної інтеграції компаній. Він не завдає дискримінації платникам залежно від їхньої ролі та місця в господарському процесі. ПДВ нейтральний щодо переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів. ПДВ значно впливає на рівень цін, але його можна повернути й проти інфляційних процесів, оскільки ПДВ дає змогу автоматично вилучити конюнктурний прибуток, породжений інфляцією, й тим карає ті підприємства, які невиправдано завищують ціни. У науковій літературі тривають дискусії з приводу застосування пільг при оподаткуванні податком на додану вартість. У більшості країн світу і надто в країнах ЄС пільги поширюються на такі товари й послуги: продукти харчування, ліки та медичне обслуговування, витрати на освіту, купівлю та найм житла, одяг, книги й газети, розваги та спорт, музеї, державний розпродаж товарів і послуг, фінансові послуги, державні товари, витрати на мистецтво. Нині пільги при оподаткуванні ПДВ запроваджуються у 26 країнах світу, які залучили ПДВ до своїх податкових систем, приблизно за 200 позиціями, з них лише близько 30 нульових ставок. Легко помітити, що перелік пільгових благ продиктований бажанням досягти соціальної справедливості. Проте в фінансовій літературі постійно триває полеміка щодо визначення оптимального складу товарів і послуг, які можна назвати товарами й послугами широкого споживання. За законами держав Спільного ринку це послуги пошти, лікарень, установ освіти й культури, некомерційні радіо і телебачення, які також претендують на пільги. Деякі проблеми виникають при оподаткуванні малого бізнесу. Це повязано, в основному, з відсутністю достовірних бухгалтерських даних для вирахування податку. Для подолання цих труднощів Європейським співтовариством для малого бізнесу широко застосовується неоподатковуваний мінімум. Маються певні труднощі при застосуванні ПДВ у сільському господарстві, надто щодо фермерства. У 1958 р. частина країн Європи домовилась шляхом підписання відповідного договору про неоподаткування ПДВ оборотів із реалізації продукції фермерськими господарствами. Слід зазначити, що у західних державах пошана до фермерства має фіскальний вимір. Він проявляється у максимальному звільненні від оподаткування та від офіційної звітності перед державою. Це, звичайно, не стосується великих високотоварних господарств. Проте можна стверджувати, що всюди аграрний бізнес, як правило, користується пільговим оподаткуванням. Загалом, є підстави дійти висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах Європи засвідчив його життєздатність і успішне функціонування в ринкових системах. Водночас очевидним є те, що найперша проблема запровадження ПДВ це підготовка суспільної думки, освітня робота з платниками та професійна перепідготовка персоналу податкових органів. Такі заходи конче необхідні, бо суспільство не очікує нічого доброго від жодного нового податку. Не дивно, якщо політики сприймуть ПДВ як шори для ринкових сил і фактор небажаного розростання державного сектора. Платників хвилюватимуть незнайомі вимоги фіску, а все населення сприйматиме ПДВ як сигнал до загального підвищення цін. Тож необхідна повна гласність щодо намірів про внесення змін до податкової системи та розяснювальна кампанія, аби забезпечити свідоме ставлення та перебороти побоювання щодо запровадження ПДВ. У деяких країнах до агітаційно-розяснювальної роботи із впровадження будь-якого податку долучались приватні фірми, і це давало позитивний результат. Впровадження ПДВ в Україні й досі потребує вирішення питань, повязаних з обліком та реєстрацією платників, визначенням критеріїв оподаткування окремих видів товарів, робіт та послуг, засобів виробництва продукції за договірними цінами та проданою в кредит. Одним із видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі). Специфічні акцизи в більшості країн мають назву “акцизного збору”. Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товарів від виробництва до споживання. Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величини податку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів. Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизів підтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок акцизних зборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту, ухилення від оподаткування та появу великої кількості неякісної фальсифікованої продукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних результатів і, що найголовніше, потребує великих затрат із боку держави, які іноді перевищують доходи від акцизного збору. Є підстави стверджувати, що впровадження акцизного збору потребує продуманих загальнодержавних заходів із контролю за виробництвом та імпортом підакцизних товарів, встановлення державної монополії на виробництво деяких із них, підвищення відповідальності за ухилення від оподаткування. Водночас треба зазначити, що в більшості країн світу після проведення податкових реформ у 70-80 роках ХХ століття частка специфічних акцизів