Податкова політика України

лікарням, будинкам інвалідів та престарілих, церковним парафіям, науково-дослідним установам, університетам тощо. Нині чинний порядок оподаткування прибутку підприємств дає значні підстави для застосування стимуляційних функцій податку на всіх етапах податкового процесу. Найактивніше ці можливості використовуються при визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню. Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вираховуються штрафи, грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми, повязані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких випадках прибуток для оподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до оподаткованого прибутку додаються витрати з утримання штатів компаній або закордонних клієнтів. У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але є приклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Одна з них це прибуток, що розподіляється серед засновників, інша це прибуток, що не розподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, що розподіляється. Впровадження нарізного оподаткування прибутку, на думку законодавців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподільний прибуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, що розподіляється, - за ставкою 30 відсотків. Такий підхід стимулює до збільшення доходів акціонерів. Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобто надання права прискореної амортизації. Амортизаційні пільги стали важливим засобом державного регулювання науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права прискореної амортизації за тими чи іншими видами основних фондів, держава тимчасово втрачає доходи, проте у підприємства накопичуються ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що у кінцевому підсумку забезпечує його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету. У деяких країнах, насамперед, у ФРН, набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобовязань. Прибуток, що спрямовується до резервних фондів, звільняється від оподаткування. Як стверджують спеціалісти, висока конкурентоспроможність корпорацій ФРН на світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервних неоподатковуваних фондів. Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як податкові кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають інвестиційне спрямування, а також стимулювання зайнятості. Характерним є той факт, що в більшості країн ставка податку на прибуток корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легка промисловість, машинобудування, хімічна промисловість). Податок на додану вартість (ПДВ). Податком обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Непрямі податки зявилися наприкінці XVIII століття, коли розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох напрямках непрямого й опосередкованого оподаткування. Непряме оподаткування одразу ж було піддано нищівній критиці, воно трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал-демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теорії оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося як явище обєктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямих податків стало неможливим. Обєктивну необхідність оподаткування обгрунтували в своїх працях кращі представники економічної теорії та фінансової науки Д.Мілль, А.Маршалль, А.Пігу, М.Фрідмен, І.Фішер та інші. Тут слід зазначити, що непрямі податки мають низку істотних переваг і насамперед у забезпеченні доходів бюджету. Непрямі податки сплачує багато платників за місцем створення нової вартості, ці податки різняться простотою обрахування; широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету, вилученню податку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма субєктами підприємницької діяльності; застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягу експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Усі ці переваги непрямого оподаткування сприяли тому, що розвиток усієї системи оподаткування здійснюється як оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків залежно від економічних умов розвитку кожної держави. Податок на додану вартість за своєю суттю є універсальним акцизом, його починали застосовувати як податок з обороту. Проте податок з обороту може успішно функціонувати при тоталітарній системі, коли держава централізовано встановлює ціни всі товари. За умов ринку спрацьовує кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується податок. Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в 70-80 роках ХХ століття було обгрунтовано доцільність оподаткування лише доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває його головну ваду кумулятивний (каскадний) ефект. Обєктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею. Субєктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа. На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в процентах, які коливаються від 12% у Люксембурзі та Іспанії, до 22% у Данії і 25% в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка 2,1% у Франції на продовольчі товари, і найвища 33,3% щодо товарів, які є предметами розкоші. Розрахунок величини податку на додану вартість до сплати здійснюється декількома способами. За одним із них ставка податку множиться на величини заробітної плати й прибутку. Це прямий статистичний метод. За іншим методом ставка множиться на валовий дохід і одержаний результат