Поняття та сутність менеджменту

теоретиком Грайкукасом. За теорією Гракукаса /теорія звязків “підлеглий-керівник”/ існує 3 види звязків “підлеглий-керівник”: 1) прямий, одиничний 2) прямий, груповий 3) перехресний,N звязки поміж підлеглими Для визначення загальної кількості усіх можливих видів звязків Грайкукас запропонував: I = N ( 2^n / 2 + N 1 ) I загальна кількість звязків N кількість підлеглих Значущість та практична користь цієї формули зменшується внаслідок того, що вона не враховує частоти та жорсткості звязків, стосовно витрат часу на їх здійснення. Будь-який управлінський захід, який скорочує частоту і кількість посадових звязків, може збільшувати кількість підлеглих даному менеджерові і скоротити витрати від надмірної кількості підрозділів. Чинники, які суттєво впливають на кількість та частоту звязків: · рівень профпідготовки підлеглих · ступінь складності функцій, що виконуються підлеглими · ступінь подібності функцій, що виконуються підлеглими · ступінь планування дій підлеглих (чим вище, тим нищі витрати часу) · ступінь змінності завдань підлеглих · ступінь відповідальності за виконану роботу · потреба у вказівках для підлеглих

В залежності від вибраного діапазону контролю формується: 1) висока організаційна структура 2) низька організаційна структура /див.рис. 11./ МЕХАНІЗМ КООРДИНАЦІЇ Координація робіт- процес узгодження дії усіх підсистем організації для досягнення її цілей. Координація робіт здійснюється шляхом: 1) підпорядкування (вертикальна) 2) встановлення горизонтальних звязків між підрозділами, що знаходяться на одному організаційному рівні (горизонтальна) Механізм координації робіт та видів діяльності у організації./див.рис4.14.(12)/ Вертикальна координація грунтується на вказівках, які проходять по ланцюгу команд. Вмежах вертикальної координації менеджер узгоджує роботу своїх підлеглих. Одночасно, робота даного менеджера узгоджується з роботою паралельних підрозділів. На практиці вертикальна координація реалізується: · шляхом прямого контролю (надання керівникові повноважень розподілення завдання та контролю їх виконання (ієрархія)) · шляхом стандартизації діяльності (тобто, через визначення способу, за допомогою якого операція повинна бути виконанна). Стандартизація здійснюється через застосування правил, СОП, опрацювання графіків роботи. Горизонтальна координація грунтується на взаємних контактах співробітників, які знаходяться на одному рівні в ієрархічній структурі. Здійснюється по 4 основних формах: 1) взаємодопомога (особисті взаємозвязки, взаємокомунікації) Це найпростіша форма координації, в межах якої встановлюються безпосередні неформальні контакти між співробітниками організації. вона можлива за умови розвинутих неформальних звязків в організації та слугує методом збагаченням роботи та зменшення кількості контролерів. 2) оперативні групи (тимчасові робочі групи) операційна група, яка створюється з представників різних підрозділів для виконання спеціальних завдань, або вирішення специфічної короткострокової проблеми. Оперативна група це засіб керування спец. програмами із залученням багатьох людей із різних сфер одночасно. Вона слугує засоби підвищення гнучкості організації та прискорення реакції на зміни 3) комісії (постійні робочі групи) постійна група, яка сформована з представників різних підрозділів організації з метою вирішення певної довгострокової проблеми, або виконання довгострокового завдання. 4) організація зборів за участю співроюітників різних підрозділів організації. Нетрадиційні механізми координації: · організаційна культура комплекс цінностей, пріоритетів, неписаних правил, що впливають на ведення справ організацією та в організації. · неформальна організація система взаємзвязків між співробітниками організації, які виникають розвиваються спонтанно. Внаслідок цього виникають неформальні лідери невідображені в організаційній схемі.

Тема 4 : ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ (ОСУ).

1. Тип ОСУ. 2. Основи проектування ОСУ.

1. Для відображення структури взаємозвязків основних рівнів і підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовуються схеми організаційної структури управління. Теорія та практика менеджменту опрацювала декілька принципів побудови структури управління, які можна звести до наступних основних типів: · лінійна організаційна структура · функціональна · лінійно-функціональна · дивізіональна · матрична 1. ЛІНІЙНА ОСУ Являє собою систему управління, у якій кожний підлеглий має лише одного керівника і в кожному підрозділі виконується увесь комплекс робіт, повязаних з його управлінням. /див.рис.4.15.(13)/ Переваги: · чіткість та простота взаємодії (відсутність суперечливих вказівок) · відповідальність кожного за своє завдання · оперативність підготовки та здійснення оперативних рішень · чіткий контроль · економічність (за умови невеликого розміру організації) Недоліки: · необхідність високої кваліфікації керівників · значні витрати часу для проходження інформації поміж рівнями управління · зростання кількості рівнів управління при збільшенні розмірів організації. Різновидом лінійної ОСУ є ЛІНІЙНО-ШТАБНА ОСУ. - для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого входять спеціалісти із різних сфер діяльності. - штабні спеціалісти не можуть давати вказівки безпосередньо виконавцям (підлеглим лінійного керівника) - їх повноваження стосуються порад та рекомендацій вищим керівникам та видачі вказівок за його дорученням /див.рис.14./ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНА ОСУ Для виконання певних функцій управління створюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обовязкові для них рішення. Тобто функціональні керівники в межах своєї сфери діяльності здійснюють керівництво виконавцями. Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже, і зменшує кількість рівнів управління. До обовязків вищого керівництва входить регулювання відносин поміж функціональними керівниками. /див.рис.15./ Переваги: - сец.діяльність функціональних керівників - скорочення часу на проходження інформації - розвантаження вищого керівництва Недоліки: - можливість отримання суперечливих вказівок - складність контролю - порушення принципу одноначальства 3. ЛІНІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОСУ Із схеми видно: функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: а) вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника або б) функціональному керівнику передається певна частина повноважень (влада) або в) функціональному керівнику передається лише право рекомендації. /див.рис.16./ Переваги: - поєднання переваг лінійної і функціональної ОСУ Недоліки: - складність регулювання відносин поміж лінійними та функціональними керівниками - чинить опір здійсненню змін. Лінійно-функціональна ОСУ ефективна при вирішенні задач, що постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Ефективна для масового