Функции Национального Банка и коммерческого банка

процвітає, можна сподіватися, що банки розширять кредит до максимуму своїх можливостей. Це пояснюється тим, що позики є активами, які приносять відсоток, і ймовірність того, що позичальники не повернуть позику в цей час незначна. Але грошова пропозиція суттєво впливає на сукупний попит. Кредитуючи і тим самим створюючи гроші в кількості, що дорівнює їхнім максимальним можливостям, в період процвітання комерційні банки можуть сприяти надмірному сукупному попиту і виникненню інфляції. Навпаки, коли економіка вступає в фазу депресії, банкіри спішно беруть назад свої пропозиції про позики, прагнучи безпечної ліквідності (надлишкових резервів), навіть якщо для цього треба пожертвувати потенційним доходом від відсотка. Банкіри можуть побоюватися великомасштабних вилучень вкладів наляканими споживачами і мати сумнів у здатності позичальників виплачувати позики. Загальновідомо, що в період спаду банки можуть знижувати грошову пропозицію, скорочуючи кредитування. Така протидія грошовій пропозиції має тенденцію стримувати сукупний попит і посилювати спад. Таким чином, від банкірів, що намагаються отримати прибутки, можна чекати таких змін грошової пропозиції, які посилять циклічні коливання. Саме з цієї причини центральний банк повинен мати у своєму розпорядженні певні політичні засоби, призначені для керування грошовою пропозицією в антициклічному, а не проциклічному напрямі. З метою протидії різкому спаду виробництва і стримування інфляції в Україні необхідно форсувати перетворення Національного банку в центр проведення грошово-кредитної політики, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків. Національний банк України має регулювати грошовий обіг за допомогою активних операцій на відкритому ринку: адекватного руху банківської облікової ставки (вище за рівень інфляції); відповідних вимог до рівня обов'язкових резервів. Таким чином Центральний банк (Національний банк України) має основну функцію: він здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, центральний банк буде намагатися збільшувати грошову масу і кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, в результаті чого зростають ціни і з'являється багато вільних робочих місць, тоді центральний банк буде робити все можливе, щоб скоротити грошову масу. До методів, за допомогою яких центральний банк діє на сукупні видатки, належать такі: вжиття заходів, спрямованих на скорочення банківських резервів; п'ятикратне скорочення сукупних банківських грошей (тобто сукупних безстрокових депозитів), зумовлене скороченням кожної грошової одиниці банківських резервів; скорочення сукупної грошової маси, яке звичайно веде до зменшення обсягу кредиту. Це означає його більшу дорожнечу і меншу доступність. Зменшення грошової маси зумовлює зростання норми відсотка; поступове скорочення приватних і державних інвестицій, викликане подорожчанням і зниженням доступності кредиту; тиск на кредит та інвестиційні видатки, що знижує вплив на витрачання доходу, ціни і зайнятість. Центральний банк може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за допомогою таких інструментів: операції на відкритому ринку, зміна резервної норми, зміна облікової ставки. Операції на відкритому ринку здійснюються у вигляді купівлі і продажу державних облігацій центральним банком на відкритому ринку, тобто шляхом купівлі і продажу облігацій комерційним банкам і населенню в цілому. Найважливіший аспект цієї операції полягає в тому, що, коли центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, резерви а водночас і здатність до кредитування комерційних банків зростають. Вплив на резерви комерційного банку буде, по суті, такий же, якщо центральний банк куплятиме цінні папери просто у населення. Хоча існує невелика різниця між купівлею центральним банком цінних паперів у комерційних банків і в населення. Якщо всі комерційні банки з самого початку знаходяться на межі вичерпання кредитних можливостей, то придбання центральним банком облігацій у комерційних банків збільшить фактичні і надлишкові резерви комерційних банків на всю суму купівлі облігацій. З іншого боку, купівля облігацій центральним банком у населення теж збільшує фактичні резерви, але разом з тим збільшує і поточні рахунки. Однак в обох операціях загальний результат однаковий: коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, то резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки дають у позику свої надлишкові резерви, пропозиція грошей у країні зростає. Продаж центральним банком державних облігацій знижує резерви комерційних банків. Комерційні банки оплачують ці цінні папери, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви, у центральному банку. Центральний банк облічує ці чеки, відповідно зменшуючи резерви комерційних банків. Коли б центральний банк продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би , по суті, той самий. Комерційні банки і населення спонукає продавати або купляти державні цінні папери у центрального банка та обставина, що ціни і відсоткові ставки облігацій перебувають в оберненій залежності. Коли центральний банк вирішує купляти державні облігації, попит на них зростає. Виходить, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Зрослі ціни і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки і власників державних облігацій серед населення продавати їх центральному банку. І навпаки, коли центральний банк вирішує продавати державні облігації, то додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на облігації і підвищує відсоткові ставки, роблячи тим самим купівлю державних облігацій привабливою для банків і населення. Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинні тримати банки. Або банки втратять надлишкові резерви, уповільнивши процес створення грошей шляхом кредитування, або ж вони вважатимуть свої резерви недостатніми і будуть змушені зменшувати свої чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію. Зниження резервної норми переводить обов'язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування. Центральний банк надає позики комерційним банкам, але стикається з необхідністю термінового отримання додаткових коштів. Коли комерційні банки беруть позики, вони переводять центральному банку виписане на себе боргове зобовязання, яке гарантується додатковим забезпеченням, як правило, державними цінними паперами. Подібно до того, як комерційні банки відшукують відсоткові платежі на свої позики, центральний банк відшукує відсоткові платежі на позики, надані комерційним банкам. Така ставка відсотка називається "обліковою ставкою". Центральний банк має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою комерційні банки можуть брати в нього позики. Облікова ставка являє собою витрати, викликані придбанням резервів. Падіння облікової ставки заохочує комерційні банки до придбання додаткових резервів через позику центрального банку. Кредити комерційних