Внешне экономическая деятельность

розвитку СВС пройшла три основні етапи : · етап золотого стандарту; · етап золотовалютного (доларового) стандарту; · етап паперово-валютного (девізного) стандарту. “Принципи і організаційні засади сучасної СВС були визначені Ямайською угодою країн-членів Міжнародного валютного фонду (1976 р.)”[Іванов,99]. Ямайська валютна система грунтується на наступних вихідних принципах. По-перше, Ямайська угода проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий паритет, офіційну цінк на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць. Золото перетворилося на звичайний товар, але воно продовжує залишатися високоліквідним товаром, який в разі необхідності стабілізації платіжного балансу можна продати за відповідну валюту. По-друге, Ямайська угода поставила за мету перетворити колективну міжнародну одиницю СДР (specail drawing rigts, тобто спеціальні права запозичення) на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунку і платежу. Зараз СДР розраховується не на підставі золотого еквівалента, а на базі “кошика валют”, до якого входять американський долар, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів та єна. Проте і долар як такий не втратив статусу провідної міжнародної валюти, отже сучасна СВС функціонує за принципами не паперово-валютного (як передбачалося Ямайською угодою), а паперово-доларового валютного стандарту. По-третє, в сучасній СВС діють т.зв. “плаваючі” валютні курси національних грошових одиниць. Це дозволяє валютній системі точніше відбивати внутрішньоекономічний стан окремих країн, але водночас коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв”язків, породжують спекулятивні операції. “У звязку з цим Кінгстонською угодою передбачається збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень через здійснення відповідних операцій на валютному ринку. Йдеться, отже, про функціонування системи не просто “плаваючих”, а “регульовано плаваючих” валютних курсів”[Гальч.,328]. СВС продовжує розвиватися відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах. 32. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УКРАЇНІ. Зовнішньоекономічна діяльність потребує регулюванння з боку держави, основною метою якого є забезпечення економічних і політичних інтересів країни. Однієї з форм такого регулювання є валютне. Автори підручнику “Внешнеторговые сделки” (укладач І.С.Гринько) серед нетарифних методів регулювання ЗЕД називають “…валютні обмеження, повязані з одержанням дозволу на використання валюти для імпортних закупок…” [Внешнеторговіе сделки,14]. Проте основним видом валютного регулювання ЗЕД є проведення особливої валютної політики. Можливість даного регулятивного впливу валютного курсу на ЗЕД повязана з тим, що він є однією з передумов міжнародного обміну, позаяк той чи інший рівень курсу національної валюти значною мірою впливає на експортну конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках. “Занижений валютний курс дозволяє одержати додатковий зиск при експорті та сприяє припливу іноземного капіталу, одночасно дестимулюючи імпорт. ..За цих умов підвищується вигідність реінвестицій капіталу і, навпаки, менш вигідним стає вивіз прибутків. Протилежна економічна ситуація виникає за завищеного курсу валюти (знижується ефективність експорту і зростає імпорту тощо)” [ОВЭЗ,62-63]. Отже, підтримання заниженого курсу національної валюти є засобом валютного регулювання ЗЕД, спрямованим на стимулювання експорту і скорочення імпорту і, навпаки, підвищення курсу валюти може застосовуватися як засіб обмеження експорту і розширення імпорту.

42. СУТЬ і ФОРМИ СПІЛЬНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Спільною підприємницькою діяльністю (СПД) називають виробничо-господарську діяльність партнерів двох або декількох країн, змістом якої є кооперація у сферах виробництва й обігу, в науково-технічній, інвестиційній і сервісній областях.”Спільною ознакою конкрретних форм спільного підприємництва є необхідність узгоджувати економічні інтереси всіх учасників такого роду звязків, позаяк в основі партнерства лежить конфліктна ситуація ненестиковка їхніх позицій (по загальному фонду, кадровій політиці, способам управління, виробничій та торговельній політиці, інструментам тактики і стратегії тощо), і забезпечувати рух товаоів (послуг) від виробників до споживачів. В основі цієї діяльності лежить обєднання зусиль, фінансових коштів і матеріальних ресурсів, довготермінова гарантія збуту товарів, систематичне оновлення продукції, науково-виробнича і торговельна кооперація, участь у прибутку, поділі технічних,. інвестиційних і комерційних ризиків.”[ОВЭЗ.Словарь-справочник,326-327]. Існують різноманітні форми СПД : · обмін технологіями та послугами з наступним розподілом програм випуску продукції та іхньої реалізації; · концесії, тобто передача іноземцям на певних умовах і на певний строк права експлуатації лісів, надр, піприємств тощо; · консорціуми, тобто тимчасові союзи фірм або організацій різних країн, метою яких можуть бути різні види їх скоординованої підприємницької діяльності; · акціонерні товариства за участю різнонаціонального капіталу; · компанії з виробничо-збутовою діяльністю; · міжнародні економічні організації різних видів міжурядові та міждержавні економічні організації; · міжнародні господарські організації, обєднання і товариства; · спільні підприємства за участю фірм або організацій різних країн, які створюються для спільного виробництва, збуту продукції, здійснення науково-дослідницьких робіт, будівництва, технічних консультацій, технічного сервіса, надання транспортних, фінансових, страхових послуг, обслуговування побутової сфери, · вільні економічні зони в різних модифікаціях, тобто обмежені території, в яких діють особливо пільгові економічні умови для іноземних та національних підприємців. “Для змістовного боку спільного підприємництва найбільш характерним є забезпечення доступу до нових технологій, їхня швидка “утилізація” в інтересах модернізації і реконструкції виробництва та прискорена його комерціалізація, з тим, щоби максимально задовільнити вимоги споживачів (користувачів); адаптування національного співробітництва у сфері послуг на комерційних засадах у формах лізингу, інжінірингу, консалтингу” [ОВЭЗ, 327].

52. МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ та КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА. Міжнародною спеціалізацією виробництва називають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. За словами С.Соколенка “концентрація виробництва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації”[Соколенко,75]. Якщо ж виробництво певної