Внешне экономическая деятельность

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Варіант 1.

ПИТАННЯ. 2. ЗМІСТ та НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 2 12. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ КОНТРАКТІВ. 4 22. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА. 6 32. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УКРАЇНІ. 9 42. СУТЬ і ФОРМИ СПІЛЬНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 10 52. МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ та КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА. 12 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 14

2. ЗМІСТ та НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. За визначенням В.Новицького «зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) уявляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і повязана з залученням до багатоетапного циклу економічних відносин різнонаціональних їхніх субєктів.» [Новицкий, 9] Як відомо, цикл суспільного виробництва умовно поділяють на чотири стадії : виробництво розподіл обмін споживання. Втручання субєкта, що належить іннонаціональному відтворювальному комплексу, на різних стадіях, породжує феномен ЗЕД. Істотною рисою зовнішньоекономічних звязків є не стільки господарська взаємодія різнонаціональних виробничо-посередницьких організацій, скільки факт перетину кордонів національно-відтворювальних комплексів товарами, капіталами або послугами. Якщо підприємства з різних держав функціонують на території якоїсь однієї країни, то їхня взаємодія не належить до складу ЗЕД. Наприклад, не можна віднести до ЗЕД відносини між дочірньою компанією фірми з країни А, що діє у країні Б, з господарськими організаціями цієї ж країни Б. Навпаки, навіть взаємодія фірм однієї країни є проявом ЗЕД, якщо ця взаємодія стосується партнерів, що перебувають на території різних країн. Адже в даному разі встановлюється звязок між різними національними відтворювальними комплексами. На думку В. Новицького, “сучасна ЗЕД на практиці реалізує базисний принцип світогосподарських відносин ринкового типу інтенсивний міжнародний поділ праці між анклавами кооперацій праці. Що мається на увазі під останнім терміном ? Передовсім угруповання працівників (виробників товарів і послуг), які утворюються у відповідності з реально діючими моделями узагальнення виробництва, організації господарювання.” [Новицкий,13]. Коли в якості анклава міжнародного поділу праці виступає виключно держава, беручи на себе функції загального управлінського і перерозподільного центру, то, як свідчить історичний досвід тоталітарних економік, це призводить до значного колапсу в зовнішньоекономічних звязках. Проте держава, не претендуючи на монополію в ЗЕД, може успішно брати участь у ЗЕД по двох напрямах: · як безпосередній субєкт домовленостей з інонаціональними партнерами; · як регулятор економічної конюнктури і адміністративних правил здійснення ЗЕД. Якщо ж субєктом ЗЕД стає фірма, то, з одного боку, змінюється її нормативно-правовий статус, тобто на неї поширюється юрисдикція іноземної законодавчої системи, міжнародні договірні норми, правила міжнародної торгівлі, а з другого боку, ця фірма залишається імманентною частиною національного відтворювального комплексу своєї країни. 12. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ КОНТРАКТІВ. Важливим напрямом розвитку ЗЕД України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху ЗЕД України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки. Нині у світовому господарстві “…торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких звязків виробничо-інвестиційна.” [Онищенко,14]. За цих умов субєктові ЗЕД слід орієнтуватися не на постачальницько-збутову і посередницько-збутову взаємодію з іншонаціональними партнерами, а на виробничо-інвестиційну модель, де в полі зору перебуває співробітництво по всіх ланках виробничо-технологічного процесу з винесенням частини з них за національні межі. На думку В.Онищенка, “…сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, …а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворювальних і технологічних систем.” [Онищенко,16]. Саме тому “головна мета державної зовнішньоекономічної політики полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників.” [Онищенко,16] У цьому звязку можна виділити наступні вихідні положення ефективної ЗЕД : · вона грунтується на високому рівні продуктивності праці; · в окремих галузях на світовому ринку конкурують не країни, а фірми; · національна конкурентна перевага має відносний характер; · динамічне оновлення орієнтованих на ЗЕД галузей веде до сталих конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівні зниження витрат; · конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом десятиріч або довшего строку; · краіни домагаються цих переваг завдяки своїм розбіжностям, а не схожості. Щодо сучасних напрямів розвитку ЗЕД “експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньокономічних звязків…вимагає визначення існуючих і поттенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також чинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг.”[Онищенко, 16]. Україна має такі природні конкурентні переваги, як достатня чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але ці переваги є скорше потенційними, ніж дійсними, вони мають конюнктурний характер по обмеженій групі виробів. “…При визначенні експортно орієнтованих виробництв необхідно керуватися, передовсім, потребами світового ринку, активно ці потреби формуючи” [Онищенко, 18]. Для забезпечення успішності своєї ЗЕД її українським субєктам треба створювати нові ніші на світовому ринку та заповнювати їх своєю продукцією. “…Держава тільки створює певні умови для виникнення і поліпшення конкурентних переваг. А створюються ці переваги товаровиробниками. Тому державні зусилля зі створення набутих або спеціалізованих факторів будуть зведені нанівець, якщо їх не прив”язати до конкретних галузей і компаний, - через повільність державних структур та їхню неспроможність своєчасно усвідомити нові напрями діяльності або потребим конкретних галузей” [Онищенко, 23].

22. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА. А. Гальчинський пропонує таке визначення світовій валютній системі (СВС) : “Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних звязків. Її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ й організацій ”[Гальчинський,320]. СВС має у своєму складі наступні елементи : · міжнародні засоби обігу і платежу, міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото, міжнародна валюта ЕКЮ, СДР); · механізм регулювання валютних паритетів і курсів; · міжнародні валютні ринки і ринки золота; · система міжнародного кредитування й міждержавних розрахунків; · відповідні інфраструктурні ланки і т.ін. У своєму еволюційному