Глобалізація світогосподарських зв"язків

розвитку, такеж прогресивне в цьому значенні, як в свій час мануфактурна стадія капіталізму, а потім велика машинна індустрія, поява акціонерних компаній, становлення і подальший розпад колоніальної системи, формування міжнародних економічних організацій і регіональних обєднань. Але все це, так би мовити, прогрес в стратегічній перспективі, а на сьогодні в сфері поточних тактичних інтересів глобалізація, як і всі згадані вище явища, здатна викликати неминучі протиріччя, повязані з явними перевагами для одних компаній, галузей, сфер господарства, країн і так же явними втратами для інших. До того ж баланс “виграшів і програшів” постійно змінюється, так що який-небудь однозначний висновок тут неможливий. Можна лише визначити деяку загальну і цілком зрозумілу закономірність. У періоди сприятливої економічної конюнктури (в рамках світової економіки загалом або окремих регіонів і країн) переваги глобалізації, її вигоди для більшості груп і країн відчуваються в більшій мірі, а тому інтенсивніше йдуть процеси лібералізації в економічній політиці. Навпаки, в періоди криз сильніше діє принцип “кожний сам за себе”, “врятовуйся, хто і як може”, звідси рецидиви протекціонізму, а відкат назад від досягнутого рівня лібералізації. Ось чому, хоч в довгостроковому плані глобалізація представляється безповоротним процесом, тенденція ця розвивається і, очевидно, буде розвиватися не прямолінійно; тут на якихось відрізках можливі і зигзаги і рухи в зворотньому напрямку. З всього сказаного витікає, що термін “глобалізація” закономірно виник для позначення нового явища в світовій економіці, досить значного за своїм змістом і далеко йдучим наслідкам, які в повній мірі поки ще важко передбачити. З новизною цього явища повязано і відсутність досі комплексної теорії глобалізації. Існують і продовжують розвиватися теорії, що відносяться до окремих сторін цього різноманітного явища (наприклад, різні теорії міжнародної торгівлі, теорії прямих іноземних інвестицій, теорії фінансових ринків, в останні роки зявився ряд концепцій, які намагаються осмислити феномен ТНК). Однак кожна з цих теорій існує як би сама по собі, у відриві від інших, тоді як глобалізація - це єдиний комплексний процес, що вимагає єдиного комплексного теоретичного підходу. Узагальнення великої кількості емпіричних даних повинно призвести до формування такого підходу. Звідси випливає принципове питання, яке вже починає звучати в літературі: а чи піддається взагалі сучасна світова економіка раціональному пізнанню? Напевно, в якійсь мірі піддається, але тільки в якійсь обмеженій і, швидше усього, в не дуже значній мірі. Ця скромна відповідь може здатися дивною на фоні тієї майже загальної ейфорії навколо поняття “наука”, яке характерне для нашого часу. Проте в перспективі, очевидно, доведеться все більше стикатися не тільки із захоплюючими досягненнями наукової думки, але і з її межами, особливо в сфері суспільних наук, до яких відноситься і економічна теорія. У цих умовах абсолютно справедлива та характеристика ситуації, що склалася, яку дає відомий російський економіст В. М. Кудров: “Сучасний світ наприкінці XX сторіччя набув зростаючої динаміки і ще більшої непередбачуваності свого майбутнього. Серйозні дослідники і економічні оглядачі не тільки не встигають узагальнювати і професіонально реагувати на ці зміни, гнучко пристосуватися до умов, що швидко міняються, але часто виявляються не в змозі навіть “відстежувати” і грамотно осмислювати їх. І якщо їм при цьому ясно, від чого світ йде, то повної ясності про те, до чого він приходить, немає” [13]. В умовах глобалізації ще виразніше і у великих масштабах виявляється одна з основних закономірностей всієї ринкової економіки: жодна компанія, будь то мала, середня, велика жодна країна незалежно від рівня її розвитку і розмірів, жоден регіон або регіональне угрупування не займають якесь незмінне, назавжди закріплене за ними місце в світовій економіці і на шкалі життєздатності і конкурентоздатності (що багато в чому одне і те ж). Тому не слід, з одного боку, занадто захоплюватися різними економічними “чудесами”, надаючи то одній, то іншій країні титул “чуда” (його вже носили Німеччина, Японія, країни ПСА, Кувейт), а з іншого - занадто засмучуватись, втрачати витримку і впадати в паніку, коли “чудо” кінчається і приходить час економічних потрясінь. Як в долях окремих людей нерідко чергуються злети і падіння, так чергуються вони і в економічних долях окремих країн. Аналогія ця тим більше справедлива, що і в тому, і в іншому випадку підйоми і спади виявляються результатом складного і часто важко передбачуваного поєднання обєктивних і субєктивних чинників.Тільки по відношенню до економіки країни цих чинників незмірно більше, ніж в житті окремої особи, так що виявити, а тим більше передбачити їх значно складніше. Що ж до субєктивних чинників, то при цьому мається на увазі економічна політика тієї або іншої країни, яка здійснюється цілком конкретними особами, що стоять при владі. З цього погляду зрозуміла позиція тих економістів (наприклад, американця Дж. Стігліца), які радять не поспішати ставити хрест на колишніх фаворитах - країнах ПСА і передбачують їх успішне відновлення. У цьому ж руслі надаються рекомендації навіть найуспішнішим і процвітаючим компаніям “не заспокоюватися на досягнутому” і не втрачати пильності. Так йде справа, наприклад, з однією з досить глобалізованих галузей промисловості - фармацевтичної. Лідируючі позиції займають тут європейські компанії, але, як відмічається в одному дослідженні, “глобальна конкурентоздатність вимагає постійної уваги і постійної боротьби”, і ці компанії повинні тому зробити відповідні висновки. Розділ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1. Транснаціональні корпорації та прямі іноземні інвестиції як основа глобалізації. Сутність глобалізації легше зрозуміти, якщо проаналізувати деякі висновки й цифри з недавніх статистичних досліджень. Протягом останніх десятиліть кількість “транснаціональних” або “багатонаціональних” компаній бурхливо зростала. За даними ЮНКТАД, їх кількість у 14 найбагатших країнах світу більш ніж потроїлася за останню чверть століття, тобто з 7 тис. у 1970 р. досягла близько 30 тис. у 1997 р. А всього в світі у 1999р. нараховувалося близько 60 тис. транснаціональних компаній (ТНК). Через них по всій планеті здійснюються поставки та продажі майже на 6 трлн дол., що майже дорівнює обсягу всього ВВП США [51]. У звязку з таким ступенем насиченості світових ринків вкрай загострюється конкуренція на них. Щоб стати конкурентоспроможною, мало бути транснаціональною чи багатонаціональною компанією (БНК), - треба стати “глобальною”, тобто розширити сфери своєї діяльності на весь світ. Метою глобальної компанії, де б вона не зявилася, є спрямування всіх її ресурсів проти конкурентів. Для глобальної компанії не досить обмежитися перенесенням виробничих потужностей туди, де можливо скористатися найкращими умами й найдешевшими руками, а необхідно зламати всі внутрішні барєри, які заважають рухові людей,