Глобалізація світогосподарських зв"язків

[42]. Більшість подібних альянсів були лише спробою завоювання ринку, і тільки у ряді випадків спільними зусиллями було досягнуто успіху. Хоча для створення таких обєднань знаходилося багато причин, все ж, аналізуючи активність подібних консорціумів, можна виділити декілька головних причин їх утворення: Ш придбання нової продукції, технологічних процесів чи організаторських навичок - особливо тих, що необхідні для підвищення кваліфікації фірм-покупців; Ш розподіл ризиків високих капітальних витрат чи скорочення часу на розвиток виробництва нової продукції; Ш досягнення економічного ефекту від злиття взаємодоповнюючих структур або від збільшення розміру консорціуму ; Ш отримання доступу на нові ринки або до капіталів розподілу. Якщо глобальні корпорації та суперкорпорації до кінця XX ст. успішно засвоїли техніку створення альянсів типу «keiretsus», то більш скромні за розмірами компанії, що представляють малий і середній бізнес, з метою захоплення своєї ніші на глобальних ринках, почали активніше застосовувати технологію створення «clusters» чи «arbeitsgeselshafts». І у цьому випадку головною метою таких утворень стало обєднання зусиль для досягнення успіху на ринку . Для того, щоб ефективно конкурувати на глобальному ринку, компанія повинна звузити номенклатуру товарів, які вона пропонує, і зосередитися на створенні позитивної репутації у визначеному напрямі, а також добитися постійної присутності на ринку. Інакше кажучи, не має особливого значення, який товар лежить в основі виробничо-торгової програми компанії. Найбільшого успіху можуть досягти ті компанії, які сфокусували свою програму на конкретному виробі та зорієнтувалися на глобальний ринок в цілому. В епоху глобалізації світової економіки сказане вище стосується не лише окремої компанії, а й окремих галузей, а також національних економік в цілому. Ані країна, ані галузь, ані компанія не в змозі ефективно конкурувати у кожному секторі світового ринку. Глобалізація диктує як компанії, так і країні необхідність поглиблення спеціалізації або, інакше кажучи, їх перетворення у спеціаліста на даному ринку. Як же можна сьогодні охарактеризувати стан глобальної економіки? Концепцію глобальної економіки, розроблену в останні десятиліття XX ст., можна розглядати як довготермінову тенденцію у розвитку інтернаціоналізації економічних відносин. Цей розвиток не завжди був послідовним. Були періоди, особливо у XIX ст., коли міжнародні стосунки були більше відкриті для грошей, товарів та робочої сили, ніж в останні 30 років XX ст. Однак не викликає сумнівів те, що світова торгівля й інвестиції в економіку протягом останнього сторіччя робили всі країни все більш взаємозалежними. На противагу попереднім підходам, що характеризувалися порівняно високим ступенем незалежності національних економік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізованій міжнародній економіці залишається все менше й менше можливостей для національних автономій. Це, відповідно, призводить керівництво, яке стоїть на чолі національних економік, до втрати ним контролю в управлінні господарським розвитком країни, зокрема у таких ключових сферах, як “рівень державних витрат”. Глобалізація економіки призводить практично до неможливості регулювати функціонування ринку й систему виробництва в країні на національному рівні у відриві від світових господарських процесів й стану міжнародної конюнктури. Торгівля є найбільш суттєвою та значною ланкою в економічній політиці. На думку ОЕСР, розширення торгівлі серед розвинутих країн, особливо готовими виробами та напівфабрикатами, є чітким показником посилення процесів світової економічної інтеграції (див. рис. 2.2 та 2.3 додатку) . За два з половиною десятиліття між 1950 та 1975 рр. обсяг світової торгівлі зріс у 5 разів, що стало наслідком лібералізації й скорочення податків, тоді як світове виробництво за цей самий період часу виросло у 2,2 рази. У 1990-і роки більш ніж 80% світової торгівлі здійснювалося між промислово розвинутими країнами-членами ОЕСР [46]. Торгівля ж з країнами, які щойно виникли після розпаду соціалістичного блоку, а також з найменш розвинутими країнами і навіть з новими індустріальними країнами, що динамічно розвиваються (НІК), складала лише невелику частку світових торгових операцій. Глобальна торгівля й економіка все ще концентруються у межах багатих країн, а обсяги, що припадають на торгівлю з країнами, які не входять до еліти, як і раніше характеризують нерівноцінність обміну і являють собою свого роду механізм створення глобальної нерівності (див. табл. 2.1 та.2.2 додатку). У наступні роки деякі НІК, такі, як Гонконг, Тайвань, Південна Корея, підняли рівень експорту готової продукції до 60% ВНП, в той час як навіть у головних країн-трейдерів на світовому ринку співвідношення обсягу товарообороту до ВНП досягала тільки 15-20%. У свою чергу, країни третього світу за ці роки зуміли збільшити обсяги експорту готової продукції майже у два рази й також досягай чималого результату, що становив 47% від ВНП. Наведені цифри підтверджують той факт, що світова економічна інтеграція значно прискорюється із зростанням світової торгівлі. Цей процес набрав обертів, і можна констатувати, що за період з 1950 по 1995 рр., за даними ЮНКТАД, світові потоки товарів та послуг збільшилися майже у 15 разів [53]. Від початку 1990-х років темпи зростання світової торгівлі стабільно перевищують темпи росту світового виробництва. Як свідчать дослідження СОТ, на кожні 10% зростання світового виробництва припадає 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Можна відмітити таку тенденцію що, чим ліберальнішими стають торговельні відносини між країнами, тим виразнішого характеру набирає ця тенденція ( див. табл. 2.3. додатку). Зростання частки експорту готової продукції у світовій торгівлі свідчить про значні зрушення у світогосподарських звязках, у тому числі про перехід багатьох країн від постачання свого виробництва вітчизняною сировиною та напівфабрикатами на імпортне з метою скорочення витрат. У більш широкому розумінні придбання компонентів не обмежується лише купівлею сировини та напівфабрикатів, а включає у себе також придбання послуг та кваліфікованої робочої сили. Ще одним показником глобалізації світової економіки та розширення ділової активності по всій планеті є значне зростання операцій всередині фірм, а також торгівля між партнерами в стратегічних альянсах чи спільних підприємствах у різних регіонах світу. Такий розвиток набрав сили з 1980-х років і створив один з напрямів по формуванню та підтримці системи глобальної торгівлі. Глобальні ринки товарів та глобальні ринки послуг, які особливо швидко зростають, нині увязали країни, регіони, міста, організації та окремих людей у щільну мережу, яка заводить нас значно далі від нашого уявлення про торгівлю як обмін готовими виробами ( див. рис. 2.4 та табл. 2.4 додатку). Світовий економічний прогрес протягом останніх чотирьох десятиріч може бути краще усвідомлений через відповідні успіхи міжнародної торгівлі, зокрема багатосторонні торговельні