Глобалізація світогосподарських зв"язків

та зовнішніх ринках можна зробити висновок: чим ширший ринок, тим більш вузькою має бути спеціалізація компанії, яка прагне до успіху, тим більше переваг мають на ньому спеціалізовані компанії. Чим менший ринок, тим менше вимагається від компанії спеціалізації і тим ширша номенклатура товарів, з якими компанія виходить на ринок. Хоча багато компаній вміло використовують переваги глобалізації світової економіки, є також чимало компаній, які в ході цього процесу загубили свій потенціал, але так і не змогли вписатися у рамки світової вільної торгівлі. В ідеалі при абсолютно вільній системі торгівлі кожна компанія, що виходить на глобальні ринки, повинна бути вузькоспеціалізованою для того, щоб вижити. Між тим чимало компаній прагнуть брати участь у процесі глобалізації не на засадах більш вузької спеціалізації, а навпаки - через розширення сфери діяльності й кількості напрямів своєї активності. Внаслідок, для багатьох компаній світу глобалізація принесла багато проблем або навіть привела їх до краху. Глобалізація впливає на компанії у деяких сферах більше, а у деяких - менше. Те ж стосується й регіонів, оскільки у деяких регіонах вплив глобалізації відчувається менше, а в інших - більше. Європа більш чутлива до впливу цього процесу, що спричинено високою вартістю робочої сили, високим рівнем оподаткування, жорсткішим законодавством про працю та, що особливо ускладнює й позбавляє гнучкості, неможливістю при необхідності наймати й звільняти працівників. Американські корпорації, які дещо раніше розпочали адаптацію до умов глобалізації економіки, досягли значно вищого ступеню спеціалізації, ніж європейські чи японські корпорації. Європейські компанії характеризує дуже широкий спектр виробничих напрямів. Якщо подивитися на структуру Даймлер-Бенц, найбільшої промислової компанії ФРН, то можна виділити ряд напрямів. Безсумнівно, найбільшим у структурі компанії є виробництво легкових та вантажних автомобілів, автобусів та іншої транспортної техніки. Весь світ визнав найвищий рівень транспортних засобів, які виробляє компанія. Однак в останні роки компанія в цілому несе збитки, що сягають 1 млрд дол. на рік. Причиною збитків Даймлер-Бенц є її надмірна диверсифікація. Адже в програмі розвитку компанії, окрім автомобілів найрізноманітніших модифікацій, значне місце займає також виробництво реактивних літаків, вертольотів, залізничних вагонів та локомотивів, космічної техніки, медичного обладнання й багато іншого. З розвитком глобалізації компанія розширювала свою присутність на світових ринках, використовуючи кошти, зароблені на продажу автомобільної техніки. З часом це призвело до великих збитків, які понесла компанія, розвиваючи неефективні неприбуткові напрями. На думку спеціалістів, правильнішим було б сконцентрувати зусилля Даймлер-Бенц на виробництві автомобілів суперкласу на головних підприємствах фірми й на створенні складальних виробництв для випуску автомобілів по всьому світу. Для того, щоб вирішити накопичені проблеми, компанія прискорила злиття з компанією Крайслер (США), яке довго готувалося й було закінчено 17 листопада 1998 р. Вже на початку 1999 р. Даймлер-Крайслер, тепер вже німецько-американська промислова група, оголосила про свої перші успіхи. 1998-й рік приніс їй 13% зростання товарообігу, що склав 155 млрд дол. У 1999 р. на підприємствах Даймлер-Крайслер по всьому світу працювало 420 тис. працівників [51]. Однак однією з найбільш несподіваних комерційних операцій, проведених німецькими автогігантами БМВ та Фольксваген у 1998 р., було придбання ними англійських заводів Роллс-Ройс та торгової мережі цієї компанії. З розвитком глобалізації бізнесу серед європейських компаній все гостріше відчувається необхідність звуження їхніх виробничих програм. А з розширенням Європейського Союзу, ринок якого за своїми обсягами має стати більшим за ринок Сполучених Штатів, це завдання стане ще більш актуальним. Хоча європейський ринок і не стане відразу єдиним ринком, ЄС знадобиться не менше десяти років, щоб у ньому склався ринок, за своєю однорідністю подібний американському. Якщо поки важко досягти єдності й однорідності ринку в Європі, то ще складніше це здійснити в глобальному плані. Вимагатиметься кілька десятиліть, щоб наблизитися до єдиного глобального ринку, навіть якщо всі країни докладуть до цього чимало зусиль. Ще складнішою виглядає справа з процесами глобалізації у країнах Далекого Сходу. До найбільших компаній світу належать 10 провідних корпорацій Японії, 8 з яких являють собою класичні конгломерати. За родом своєї діяльності вони виступають як агенти на комісії, ділери, фінансисти, венчурні підприємці, вкладники портфельних інвестицій. Вони розміщують свої кошти в енергетиці, телекомунікаціях, машинобудуванні, космічній та інших галузях. У довготерміновому плані японські корпорації навряд чи швидко перетворяться у вузьконаправлені компанії з сильними торговими марками. Фондовий ринок Японії 1997-1999 рр. у розпалі могутньої азіатської фінансової кризи ще раз підкреслив слабкі сторони японських суперконгломератів. З 1990 до 1997 рр. японський фондовий ринок впав на 50%, тоді як за цей час фондовий ринок США піднявся на 75%. Великі прикрощі приніс Японії 1998 рік, що за своїми результатами став найгіршим після 1975 р., який тоді був позначений шоком нафтової кризи. Про серйозність ситуації, що склалася в японській економіці, говорить й те, що Хітачі й Тошіба, два лідери світової електроніки, вперше за останні 48 років зафіксували збитки за результатами 1998 р., а всі 5 найбільших металургійних компаній Японії заявили про свою неплатоспроможність та початок процесу банкрутства. Деякі японські аналітики вважають,що японська економіка відкинута назад через помилкові масштабні довгострокові вкладення капіталів у нерентабельні проекти. До останнього часу японські компанії вкладали кошти в проекти, не думаючи про їх окупність. Це пояснює спад економіки країни в цілому, а 1990-і перетворилися для Японії у загублене десятиріччя [35,59]. У ряді нових індустріальних держав тихоокеанського регіону (Тайвань, Південна Корея) в звязку з суворим контролем уряду над економікою умови ще більш складні. Найбільш характерна ситуація склалася у Південній Кореї, в якій домінують 4 суперкорпорації, що мають значні річні прибутки: Самсунг (63 млрд дол.), Хюндай (63 млрд дол.), ЕлДжи (48 млрд дол.) та Деу (40 млрд дол.) У боротьбі за ринки збуту і з надією на звуження спеціалізації за рахунок обєднання зусиль декількох суперкорпорацій у виробництві одного визначеного виду продукції глобальні компанії освоїли тактику «keiretsus», запозичену у японських корпорацій. Дослідження цієї тактики дозволяє зрозуміти техніку створення консорціумів, які вкладають гроші у розвиток виробництва високоприбуткового товару, який швидко реалізується. Технологія створення «keiretsus», чи обєднань без жорстких зобовязань, стала виключно популярною у США. У цій країні у 1970-і роки нараховувалося 750 таких формальних альянсів, за період з 1987 по 1992 рр. їх кількість зросла до 200 тис