Глобалізація світогосподарських зв"язків

розвитку, цим шляхом. Це загальна тенденція, яка, однак, реалізується далеко не прямолінійно і не безконфліктно. Діяльність ТНК, як, проте, і всіх інших господарюючих субєктів в ринковій економіці, повязана з безперервною боротьбою суперечливих інтересів, з виявом не лише позитивних, але і негативних моментів і тенденцій. Причому коли мова йде про ТНК, то в орбіту цієї боротьби і протиріч виявляються втягнутими цілі країни і регіони, і економічні чинники при цьому викликають нерідко політичні наслідки. Зіткнення інтересів йде за декількома напрямками: по-перше, конкуренція між ТНК в масштабах світової економіки (як між ТНК з різних країн так і часом між ТНК, що базуються в одній і тій же країні); по-друге, це складний комплекс взаємовідносин між ТНК і приймаючими країнами їх населенням, діловими і, офіційними колами; по-третє, це аж ніяк не завжди співпадаючі інтереси ТНК і їх власних країн. Примітно, що в останні роки нарівні з явним ослабленням критики в адресу ТНК з боку країн, що розвиваються, які нині більше стурбовані їх залученням, посилюється критика в країнах їх основного базування, особливо в звзку з проблемою зайнятості. З боку країн, що розвиваються вже давно значно втихли грізні обвинувачення на адресу ТНК, що звучали і в ООН, і на різних форумах в 60-70-і рр. Навпаки, ці країни конкурують між собою за залучення іноземного капіталу. А в розвинених країнах (так би мовити, на батьківщині ТНК) така критика продовжується і навіть посилюється. При цьому звичайно мова йде про те, що якщо компанія, діюча тільки в “своїй” країні, вимушена рахуватися з її законами і соціальними нормами, то транснаціональна корпорація має можливість обійти ці закони. Якщо, скажімо, її не влаштовує соціальне законодавство в США, вона може перевести виробництво в Мексику, де зарплата і пільги для робітників менше. Вона може також частково йти від податків шляхом внутрішніх трансфертних цін, переводячи таким чином більше прибутку в країни з меншими податками. Це створює підгрунття для ослаблення соціальної політики, щоб не відлякувати інвестиції ТНК. Згідно з іншими поглядами, в цьому є свій позитивний момент, що втримує уряди розвинених країн від надмірних податків і регулювання економіки, оскільки існує безліч країн, що розвиваються, що мріють про те, щоб як можна більше зазнати “експлуатації” з боку тих же ТНК. Ще один розхожий докір на адресу ТНК полягає в тому, що, створюючи робочі місця в країнах з дешевою робочою силою, вони збільшують безробіття у себе вдома. Для деяких галузей це дійсно так, наприклад для текстильної промисловості і електроніки. Але часто цей аргумент перебільшений. У розвинених країнах зарплата становить нині всього 10-15% витрат виробництва в порівнянні з 25% в 1970-х рр., так що цей мотив багато в чому відходить на другий план. Зростаюча економічна потужність ТНК неминуче спричиняє і їх вплив в політичній сфері, причому в глобальних масштабах. “Корпорації починають функціонувати подібно урядам. Наприклад, IВМ фактично являє собою цілу країну. У неї, як і в інших великих ТНК, є свої кадри дипломатів-співробітників, що займаються діловими відносинами з національними державами. Її справжній електорат - це, звичайно, не американці загалом, а її акціонери. Таким чином, по мірі розширення глобалізації ми вступаємо в еру корпоративного феодалізму”[13]. Дійсно, сучасна економічна і політична карта світу виглядає як химерне поєднання і переплетення звичайних держав і володінь транснаціональних корпорацій, причому кордони тих і інших не співпадають, і нарівні з відкритими або частіше прикритими, тліючими територіальними суперечками між державами йде безперервна боротьба між ТНК за сфери переважаючого впливу. У останні роки ця боротьба характеризується двома особливостями. По-перше, в арсеналі її коштів все більше місце займають злиття і поглинання конкуруючих компаній (в інших країнах, а часом і в своїй країні), що вже отримало назву “слонячих весіль”. По-друге, стратегічні альянси між ТНК як правило, є довгостроковими і охоплюють в різних випадках різні стадії всього ланцюжка - від наукових розробок до спільного виробництва і збуту. Конкуренція і співпраця - ось, мабуть, що характерно для ТНК в умовах глобалізації. І те і інше, однак, дає позитивні результати, якщо спиратися на економічні досягнення і переваги кожної з учасників. Звідси витікають висновки і для українських компаній. Розраховувати на успіхи в конкуренції на світовому ринку важко. А ось в сфері співпраці, безсумнівно, є можливості і перспективи, якщо, звичайно, з глуздом їх використати.

2.2. Основні напрями глобалізації та її показники. Глобалізація економічної діяльності розвивається у наступних основних напрямах: 1.Міжнародна торгівля: Ш товарами; Ш послугами; Ш технологією; Ш обєктами інтелектуальної власності. 2. Міжнародне рух факторів виробництва: Ш капіталу (у вигляді прямих іноземних інвестицій); Ш робочої сили (у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і малокваліфіованих робітників і у вигляді “відпливу умів”). 3. Міжнародні фінансові операції: Ш кредити (приватні, державні, міжнародних організацій); Ш основні цінні папери (акції, облігації і інші боргові зобовзання); Ш похідні фінансові інструменти (фючерси, опціони і інш.); Ш валютні операції. При цьому співвідношення як між цими трьома напрямами, так і різними формами в рамках кожного з них в останні роки істотно змінюється [55]. Для початку варто зупинитись на короткому огляді чотирьох найголовніших аспектах глобалізації. Торгівля: у сукупності частка країн, що розвиваються у світовій торгівлі збільшилася з 19 відсотків у 1971 році до 29 відсотків у 1999 році. Однак має місце глибоке розходження між найбільшими регіонами. Наприклад, країни Азії з новою індустріальною економікою досягли високих показників, у той час як для Африки в цілому характерні погані результати. Важливе значення має також структура експорту країн. Істотно випереджальними темпами йшов ріст експорту продукції обробної промисловості. Частка первинних продуктів у світовому експорті (таких як продукти харчування і сировина), виробництвом яких нерідко займаються найбідніші країни, скоротилася. Рух капіталу: рис. 2.2 служить ілюстрацією явища, яке нерідко асоціюється з процесом глобалізації, - різкого зростання припливу приватних капіталів у країни, що розвиваються, протягом більшої частини 90-х років ХХ століття. З графіка видно також, що а) цей ріст відбувся після періоду особливо вираженого “пересихання” цих потоків у 80-і роки, що б) чисті припливи офіційної “допомоги” чи допомоги з метою розвитку помітно скоротилися з початку 80-х років і що в) структура приватних потоків зазнала радикальних змін. Найбільш важливою категорією стали прямі іноземні інвестиції. Портфельні інвестиції і банківські кредити також збільшилися, однак вони характеризувалися більшою нестійкістю й особливо різко скоротилися слідом за фінансовими кризами наприкінці 90- х років. Переміщення людей: частково пересування працівників з однієї країни в іншу пояснюється