Ринок цінних паперів та перспективи розвитку в Україні

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як іменних, так і на предявника. Проте в обіг на ринок можуть надходити тільки сертифікати на предявника, адже продаж (відчуження) іменних сертифікатів, за законодавством, є недійсним. Вексель - цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобовязання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). У всьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають акції та облігації. Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим обєктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варранти. Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстити у вигляді депозитних свідоцтв. Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варранті. Спекулятивними обєктами фондової торгівлі є також опціони і фючерси. Опціон - це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів «американський», який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і (європейський), котрий реалізовується на певну дату. Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобовязання по його виконанню. Фючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобовязання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку фючерсного контракту є обовязковим. Фючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у звязку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики обєктами фючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобовязань: вид казначейських векселів із найтривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій. Депозитні сертифікати, варранти, опціони, фючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку - інвестиційні сертифікати - скоро зявляться на фондового ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на предявника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості обнієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними із найпопулярніших похідних цінних паперів.

ГЛАВА ІІІ

Правове регулювання ринку цінних паперів України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, що визначені і Законі України «Про цінні папери і фондову біржу», тік і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти. Згадані правила, критерії та стандарти є обовязковими для всіх без винятку учасників ринку цінних паперів. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У звязку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу. Для того щоб мати характер правового, регулювання ринку цінних паперів повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції в рамках встановлених процедур. Сучасний ринок цінних паперів України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання). Обидва види правового регулювання ринку цінних паперів є взаємоповязаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного. Оскільки ринок цінних паперів є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв. Стандартів, обовязкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний - обовязкових тільки для певних учасників цього ринку. Як правило, загальнообовязкове правове регулювання злійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів встановлюються державними органами, і вони є обовязковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони також є обовязковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можуть бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папері і фондову біржу» або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Міністерства фінансів України. Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обовязкові лише для певних (конкретних) учасників ринку цінних паперів. Наприклад, «Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є обовязковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі. Державно-правове та інституційно-правове регулювання ринку цінних паперів є не тільки