Ринок цінних паперів

нижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим. Курс облiгацi визначаеться формулою:

( Сн + нД ) Ко = 100 н Рп

де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї; н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї; Д - сума рiчного доходу по облiгацiї; Рп - рiвень позичкового процента.

Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову пятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити. За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю суму на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона оцiнюється у 855 $. Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї, термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї, що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $.

Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються. Дивіденд це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит. Дивідендна політика це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього АТ. Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків. У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти: · позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту акціонерів; · негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому. Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства. Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ: · політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку; · політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів; · політика поступового збільшення дивідендів; · політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин; · виплата дивідендів акціями. На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'язані їх продавати. Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому. Дивіденд один із чинників привабливості акцій для дрібних потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 Ц0) / Ц0,

де Да дохідність акції; Д отримані за період дивіденди; ЦІ поточна ринкова ціна акції; ЦО ціна, за якою акція була придбана. Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власності на частину АТ та участі в управлінні ним. Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ,

де ПДР прибуток до розподілу; РФ резервний (страховий) фонд; ФРВ фонд розвитку виробництва; ФД фонд дивідендів; ФСП фонд на соціальні потреби; ІФ інші фонди. Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального