Ринок цінних паперів

У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні центральні депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності (Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності (Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина). У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність усіх ланок організації та управління економікою країни. Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення єдиного центрального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних документах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спрямованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання готовність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для управління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію. Окреслюючи завдання розвитку Національного депозитарію, треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи розрахунків за операціями із цінними паперами. Світова практика не має універсальної версії програмного забезпечення клірингово-розрахункових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповідати щонайменше таким вимогам: необхідна для порівняння торгова інформація має вводитися до розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Straight Through Processing); звірку торгової інформації між прямими учасниками слід проводити в день укладення торгової угоди, а між непрямими учасниками у строк Т+1; остаточні розрахунки для всіх учасників повинні завершуватися у строк Т+1. Створення та розвиток клірингово-розрахункової системи тісно пов'язані з проблемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні більшість корпоративних цінних паперів формально емітовано в документарній формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні паперових сертифікатів на них, а права власності підтверджуються витягами з реєстрів або довідками центрів сертифікатних аукціонів. Отож, щоб за таких умов досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді необхідно. Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які обертаються за технологією іменних цінних паперів з її складною системою перереєстрації прав власності через систему незалежних реєстраторів. Єдина можливість забезпечити високу ліквідність іменних цінних паперів це здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весь обсяг випуску в депозитарії, який би виконував функції номінального зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та у зберігача. Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає комплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи навіть цілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних паперів (сертифікатів) попе-редніх емісій. Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої діяльності Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду державного майна України. Національного депозитарію, всіх часників фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити цілу низку організаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням іммобілізації цінних паперів з захистом інформації щодо прав власності на них. Один із фахівців Standart Chartered Bank, обговорюючи проблему імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у світі є кілька першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки, але є й такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться посвідкою особи. Національний депозитарій повинен забезпечити як належні умови збереження знерухомлених ціних паперів, так і надійну систему їх захисту. Систему, аналогічну Центральному сховищу Національного банку України. Хоча, звісно, між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з об'єктами їх зберігання є істотна різниця. Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників цінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстраторами та зберігачами (передусім стандартизація форм реєстрів та відповідного програмного забезпечення), а в подальшому і моніторингу виконання ними цієї функції розглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національного депозитарію. Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію реєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній формах) за станом на початок та кінець поточного року (тобто на дату складання реєстрів для виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної телекомунікаційної системи Національний депозитарій України повинен мати оновлену копію консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня. Крім форми реєстрів власників цінних паперів, необхідно стандартизувати також інші елементи депозитарної діяльності, зокрема: зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення, інкасування, інвентаризація тощо); строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та інформаційні довідки); виконання окремих операцій емітента з емітованими ним цінними паперами (викуп, дроблення, консолідація, конвертування, анулювання, погашення тощо); надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення цінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документарної у бездокументарну форму тощо); оформлення деяких внутрішніх документів депозитарних установ (регламенту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій, порядку документообігу, положення про гарантійний фонд, положення про систему обробки інформації та її захисту тощо). Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України повинен не лише узгодити Національну систему нумерації (кодифікації) цінних паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й практично забезпечити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних паперів ще на стадії їх підготовки до реєстрації в Державній комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фахівці Національного депозитарію України вже розробили