Ринок цінних паперів

в акціонерних товариствах, що є важливою передумовою ефективної діяльності підприємств. На жаль, вітчизняні підприємства ще не працюють належною мірою на ринку цінних паперів головним чином через те, що реформи не торкнулися окремих підприємств. З початку 90-х років, коли в Україні вперше виникла потреба не лише в описі нового явища, але і в розробці економічної політики в галузі розвитку ринку цінних паперів, економісти почали звертатися до проблем методологічної бази своїх досліджень і застосовувати різноманітні методи аналізу фінансових ринків, які поширені в західній економічній науці і практиці, пристосовуючи їх до специфіки української дійсності. Проте ще й досі питання про те, якими саме мають бути підходи до дослідження фінансового ринку, які б враховували і його специфічні особливості, і можливості застосування загального арсеналу методів економічного аналізу, поки-що залишаються неопрацьованими. Основною теоретичною базою для економічного аналізу цінних паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному етапі продовжує залишатися сформована ще в 60-ті роки теорія ефективного ринку. Згідно твердженням теорії ефективного ринку, якщо ціни акцій вірно відображають майбутні прибутки і характеристики ризику акцій, то вільний ринок акцій здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщення обмежених ресурсів у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції -гра наздогад, то неефективні для суспільства виробництва можуть розвиватися просто для високої ціни їх акцій. На сучасному українському ринку акцій інвестори керуються мотивацією очікування приросту курсової вартості акцій, а не майбутнього дивіденду. Особливе значення ця мотивація набуває в умовах інфляції, властивої для початкової стадії розвитку фондового ринку в Україні. На Заході кілька шкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію до визначення задач аналізу цінних паперів як окремої дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнаний голова Б. Грехем основну увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій, виплачуванні ними дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходить з того, що вся інформація, суттєва з точки зору "фундаментальної школи", враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Тому наріжним каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо. . Фундаментальний аналіз дозволяє глибоко і всебічно з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондового ринку і являє собою детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зору їх цінних паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм часто не мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичних відділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добре усвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою чергу, технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової кон'юнктури. Для галузевого етапу фундаментального аналізу велике значення має наявність застосовуваної достатньо широким колом суб'єктів, чіткої типової класифікації галузей і підгалузей, що віддзеркалює їх технічні можливості. Враховуючи вищевикладене, пропонується умовно застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадії розвитку на такі типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні занепадаючі галузі. Що стосується адаптації традиційних методів аналізу інвестиційних якостей цінних паперів для застосування в українських умовах, то протягом досить тривалого періоду критерії фінансового аналізу діяльності українських галузей і компаній були майже не вживані при оцінці інвестиційних якостей їх цінних паперів. Фахівцям, які працюють на фондовому ринку, було зрозуміло, що фінансовий стан підприємств не відображається в ціні цих акцій. З 1996 року ситуація поступово змінюється. Фінансовий стан одних підприємств починає стабілізуватись, і вони завершують рік з прибутком, а їх акціонери можуть розраховувати на дивіденди. Користуючись методами економічного аналізу цінних паперів українських підприємств, можна спрогнозувати подальший хід подій на ринку їх акцій. Але в сучасних умовах, коли реальна вартість активів підприємств ще мляво корелює з ціною його акцій, немає необхідності користуватись всіма методами традиційного економічного аналізу. Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщення може сприяти швидкій мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акцій можуть здійснювати лише підприємства, які акціонуються або вже є акціонерними, причому відкритого типу. Однак практична роль акцій, які емітують акціонерні компанії, у фінансуванні інвестицій в Україні ще незначна. На фондовому ринку країни переважно обертаються державні цінні папери. Держава, залучаючи фінансово-кредитні ресурси для покриття бюджетного дефіциту, є основним конкурентом приватних підприємств на ринку капіталу. Ринок державних цінних паперів, незважаючи на певні проблеми, високодохідний і ліквідний, тому негативно впливає на інвестиції у реальний сектор економіки. Потенційним джерелом додаткових інвестиційних ресурсів на підприємствах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні корпоративні облігації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири емісії таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично не використовують цього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через недосконалість законодавства та ряд інших причин. Забезпечення надійності операцій із цінними паперами важливий еле-мент економічної структури суспільства. Можливо, навіть важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінні об'єкти. Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій наштовхуються на певні ризики. Власне,це ті ж ризики, які виникають у процесі проведення валютних операцій. Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат заміщення", тобто ризик, пов'язаний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату можливих прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення нової угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скорочення часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі використання відповідно організованої системи заліку. "Основний ризик” полягає у можливості неодержання продавцем цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві. (Аналогічний ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" за назвою німецького банку, який збанкрутував у середині 1970-х років через збитки, що виникли саме з такої причини). "Ризик ліквідності" це загроза несвоєчасного