Кредитування банками підприємств та забезпеченння кредитів

виникнення кредитних відносин є співпадіння економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор повинен бути в рівній мірі зацікавлений в видачі кредиту, як і позичальник в його отриманні. Справа в тому, що кредитні відносини не можуть виникнути з того, що у кредитора є вільні грошові кошти, а у позичальника їх немає. Кредитор і позичальник повинні дійти згоди за певними економічними параметрами кредиту. Насамперед це: 1. Забезпечення кредиту; 2. Строк кредитування; 3. Величина відсоткової ставки за користування кредитом; 4. Фінансові санкції за порушення умов користування кредитом; 5. Інше. Отже, економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах як правило приймають участь не менш як дві особи: Позичальник - той, хто зацікавлений в одержанні позички; Кредитор - той, хто надає кошти в користування. В даному випадку позичальником коштів виступає підприємство, що діє на принципах самоокупності, - це може бути державне підприємство, акціонерне товариство, приватна фірма, що відчуває недостатність власних коштів. Разом з тим одного бажання отримати кредит недостатньо для участі в кредитних відносинах в якості позичальника. Підприємство - позичальник повинно надати юридичні і економічні гарантії повернення позикових коштів по закінченню строку кредитної угоди. Потрібно також відмітити, що позичальник не є власником коштів які він позичив, а лише реалізує право тимчасового володіння ними. З цієї причини він також набуває обов'язків щодо повернення кредиту, а також сплати за його користування позикового відсотку. Для того щоб виконати це зобов'язання він повинен таким чином організувати своє виробництво, щоб повернути позичені кошти за рахунок їх вивільнення внаслідок ефективного використання кредиту у встановлені кредитною угодою строки. Об'єктивна необхідність кредиту для забезпечення неперервності виробництва підприємства-позичальника і збереження кредитором права власності на позикові кошти передбачає економічну залежність підприємства від банку. На сучасному етапі розвитку економіки ця залежність носить стійкий постійний характер і визначає необхідність безумовного виконання підприємством своїх зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотка. В іншому випадку воно не буде бажаним клієнтом та партнером для банку і тому звісно, буде відчувати брак необхідних грошових коштів. Але ця залежність в той же час не означає що місце підприємства в кредитній угоді менш 1.2. Правове регулювання кредитування підприємств на Україні. Кредитні відносини, які виникають в процесі надання грошових коштів кредитором позичальнику в тимчасове користування, обумовлюють виникнення права у кредитора вимагати своєчасного повернення кредиту від користувача із сплатою позичкового відсотку, а у позичальника виникають обов'язки щодо своєчасного повернення кредиту у повному обсязі. Ці юридично-правові відносини потребують чіткого законодавчого регулювання . Головним документом, який визначає банківську діяльність як правомірну, регулює та регламентує її є Закон України "Про банки і банківську діяльність", який був введений в дію Постановою Верховної Ради №873-12 від 20.03.91 року і на даний час має багато змін і доповнень. Цей Закон визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України "Про економічну самостійність Української РСР". Він також визначає перелік операцій які можуть здійснювати банки. Банки виконують багато операції, і серед них операції по залученню і розміщенню грошових вкладів та кредитів. Це говорить про те, що з законодавчої точки зору банк є юридичною особою яка економічно самостійна і повністю незалежна від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, та яка виконує певні операції (зокрема операції кредитування) з метою виконання своєї діяльності. Не менш важливим документом, що регламентує сферу кредитних відносин, є Положення Національного банку України "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ №246 від 28 вересня 1995 року. Дане постанова визначає термін "кредиту", суб'єктів кредитних відносин, а також правові основи надання, використання і повернення кредитів. Постанова також визначає форми кредитів, які підприємство має право отримувати: 1. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, терміновість, платність та цільова направленість. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. 2. Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом: - сплати боржником за векселем; - передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ); - переоформлення комерційного кредиту на банківський. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін. 3. Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, ^* й організація та інші субєкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей). 4. Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами