Способи забезпечення кредитів

стягнення на заставу. Підставою для звернення такого стягнення є, звичайно, невиконання позичальник своїх зобов`язань, що забезпечені заставою. Строком виникнення у банка права реалізувати свої заставні права може бути момент закінчення строку виконання зобов`язань позичальником або строк погашення позики, включаючи пільговий строк, що передбачений договором про заставу. Прикро, але недоліки вітчизняного законодавства практично не залишають банкам шансів вдало реалізувати своє заставне право. Добре розуміючи, що продаж цього майна в кращому випадку не дасть від`ємної маржі (збитків по кредиту), банки чіпляються за всі можливості - відсотки по кредитах, пені, штрафи тощо. Але фахівці всі як один визнають, що в банківській практиці безпроблемна та прибуткова реалізація заставного забезпечення - велика рідкість. "Відпрацювання" застави продовжується довго та досить болісно, а повернення кредиту, який пару років тому було визнано неповернутим, сприймається як диво. Більш того, по деяким оцінкам, кожен другий позичальник, якому внаслідок неповернення позики слід повертати замість запозичених коштів заставу цього не робить. Якщо позичальник не погоджується з тим, що заставу слід таки віддавати, банку залишається тільки звернутися до арбітражного суду. Останній же досить непередбачуваний та його рішення вступають в силу негайно, до того ж далеко не завжди на користь кредитора. Зі свого боку, позичальник ніколи не мине свого права опротестувати рішення щодо реалізації заставного забезпечення. На закінчення щодо матеріальних способів забезпечення кредиту, хотілося б відзначити, що уподобання вітчизняних банків щодо того чи іншого заставного забезпечення змінюється кожен сезон. Один час широко використовувались товари в обігу, що оформлювалися як залишок на складі, що не знижується (на суму застави). Але здавалось, що в заставу включається все від верстатів до канцелярських ручок в офісі, а все ж товар розкрадається, його можна просто вивезти вночі зі складу. Застава фінансів є сьогодні найбільш привабливою формою застави для вітчизняних банкірів. Але ця форма категорично не подобається позичальнику. При видачі кредиту банк звичайно наполягає на тому, що клієнт перевів до нього всі рахунки (обігові кошти), що теж не подобається великим клієнтам. Крім того, високоліквідне забезпечення (кошти на депозиті) повністю задовольняє банк, але в той же час через наявність такої застави у позичальника саме кредитування (як правило) втрачає сенс. Поза конкуренцією у вітчизняній банківській практиці завжди залишаються нерухомість та транспорт. Але при всій своїй привабливості (матеріальності) і відносній легкості в зберіганні застава нерухомості та транспорту має ряд суттєвих недоліків. Одна з серйозних проблем пов`язана з тим, що у банків відсутнє право на реалізацію заставного забезпечення. Цим займається районне управління юстиції через товарну біржу, що має відповідну ліцензію. При цьому існуюча процедура продажу невигідна всі сторонам кредитної угоди. Наприклад, при реалізації заставленої квартири позичальника - фізичної особи банку необхідно: - оформити всі необхідні документи (близько 1 тис. дол. США). - проставити виконавчий надпис нотаріуса (2% від суми застави); - передати документи по заставленій нерухомості в управління юстиції державному виконавцю. Як бачимо, процедура досить складна та витратна, але це не зменшує важливості тієї ролі, що її виконує застава як спосіб забезпечення кредитів у вітчизняній банківській практиці. В Додатку №1 наведено типовий текст договору застави, що використовується в практиці одного з провідних українських банків. Але все ж, зважаючи на об`єктивні недоліки застави як способу забезпечення кредитів, в банківській практиці досить широко використовуються інші, нематеріальні способи забезпечення, про що буде зазначено в наступній частині.

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів

Як вже було зазначено вище, в банківській практиці, крім забезпечення кредитів майновими цінностями та майновими правами, що належать позичальнику, досить широко використовуються інші, немайнові, способи забезпечення кредитів, до яких, зокрема, можна віднести такі як переуступка вимог та передача права власності, гарантія та порука, страхування майнової відповідальності позичальника перед банком кредитором за невиконання зобов`язань по кредитній угоді та страхування фінансового ризику банку, штрафи та пені. В світовій банківській практиці досить широко в якості способу забезпечення повернення кредиту використовується уступка (цесія) вимог та передача права власності. Загалом в теорії зобов`язального права уступка (цесія) це документ позичальника (цедента), в якому від поступається своєю вимогою до третьої особи іншій особі, у випадку використання цесії в якості способу забезпечення повернення кредиту, банку-кредитору. В якості вимог, що переуступаються цедентом банку-кредитору виступає дебіторська заборгованість, що є в наявності у позичальника. Як і при розгляді застави, використаємо схему, подану Лаврушиним О.І. в його книзі “Банківська справа”, для зображення правого механізму цесії (мал. 2). Малюнок 2. Правовий механізм цесії.

Отже, як бачимо, угода про цесію виступає доповненням кредитної угоди, створюючи правову основу для забезпечення повернення позики, що отримана позичальником від банку-кредитору. Угода про цесію передбачає перехід до банку права отримання грошових коштів по переуступленій вимозі. Вартість уступленої вимоги повинна бути достатньою, щоб погасити заборгованість по позичці. Банк має право використати виручку, що надійшла тільки для погашення виданого кредиту та плати за нього (нарахованих відсотків). Якщо по вимозі, що уступлена, надходить сума грошових коштів, що перевищує заборгованість по позичці, то різниця має бути повернута кредитору. Безсумнівними перевагами цесії як способу забезпечення кредитів є, зокрема, такі як низькі витрати на оформлення, швидкість використання. На практиці можуть використовуватися кілька видів цесії: відкрита та тиха, загальна та глобальна. Суть відкритої цесії полягає в тому, що божнику цедента повідомляється про уступку вимог. В цьому випадку боржник погашає своє зобов`язання банку, а не позичальнику банку (цеденту). При тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку вимог, позичальник платить цеденту, а останній, в свою чергу, зобов`язується передавати отриману суму банку-кредитору. Зрозуміло, що позичальник віддає перевагу тихій цесії, аби не підривати свою ділову репутацію. Але для банку тиха цесія пов`язана з більшим ризиком, оскільки кошти по уступленим вимогам, що знаходяться в інших банках, можуть надійти на рахунок позичальника. Крім того, у випадку використання тихої цесії, позичальник може уступати вимогу кілька разів або взагалі уступати вже не існуючі вимоги. Інший вид цесії, загальна цесія, передбачає зобов`язання позичальника перед банком регулярно уступати зобов`язання по поставці товарів або наданню послуг на визначену суму. При цьому право