Споживче кредитування та перспективи його розвитку в Україне

приватних інвестицій у житлову сферу. Важко переоцінити значення пошуку нових шляхів вирішення житлової проблеми для долі економічної реформи в Україні. По-перше, проблема забезпеченості житлом залишається найгострішою соціальною проблемою, по-друге, активізація житлового будівництва спроможна зробити серйозний макроекономічний ефект, забезпечити імпульс до загальноекономічного підйому. Пожвавлення інвестиційного процесу, зв'язується з житловим сектором економіки. Це не дивно, оскільки житлове будівництво було чи ледве не єдиною галуззю господарства, де виробництво росло й у 1997 р., і в 1998 р. При цьому основним джерелом фінансування будівництва були позабюджетні засоби. Так, за 1998 рік загальний обсяг житлового будівництва за рахунок усіх джерел фінансування збільшився на 9% у порівнянні з відповідним періодом 1997 року, а обсяг індивідуального житлового будівництва - на 52%. Підтримати тенденцію , що намітилася , до росту можна тільки за рахунок створення механізму, активізації подальшого залучення позабюджетних засобів у житловий сектор. Система довгострокового іпотечного кредитування населення являє собою саме такий механізм. Іпотечне кредитування вирішує задачу формування стійкого платоспроможного попиту споживачів на продукцію будівельного комплексу, дозволяє сконцентрувати інвестиційні ресурси і заощадження в житловій сфері. Становлення системи житлового кредитування, в Україні ускладнено декількома обставинами. Високі і нестабільні темпи інфляції визначають потенційно значний ризик процентних ставок при довгостроковому кредитуванні. Високий кредитний ризик, пов'язаний із можливістю офіційного використання житлової власності в якості застави, у зв'язку з недостатністю законодавчого визначення питання про обертання стягнення банком на заставлене майно, у випадку не повернення клієнтом кредиту. Високі процентні ставки обумовлюють низьку доступність придбання житла за допомогою кредитів для населення. І, нарешті, високий політико-економічний ризик, наслідком якого є практично повна відсутність можливості залучення довгострокових інвестицій в економіку. Держава могла б стимулювати розвиток довгострокового кредитування придбання і будівництва житла через декілька різноманітних каналів. Необхідно: створити правову основу для здійснення такого кредитування, включаючи прийняття законів "Про іпотеку (заставу нерухомості)", "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно й угод із ними", що визначають право і процедуру обертання стягнення на закладене майно, виселення позичальника, у випадку неповернення кредиту, порядок реєстрації іпотеки і вирішення інших подібних питань; здійснити ряд заходів для зниження ризиків, пов'язаних із довгостроковим кредитуванням, і тим самим підвищити прибутковість і привабливість подібного кредитування для банків; створити загальнонаціональну систему іпотечного кредитування, яка включала б функції вторинного ринку іпотечних позик, виданих приватними кредитними організаціями, для підтримки рівня ліквідності цих організацій, забезпечення й ефективного розподілу кредитних ресурсів; прийняти додаткові заходи по заохоченню участі банків в іпотечному кредитуванні, наприклад, залучення банків до управління коштами безоплатних субсидій, наданих громадянам на будівництво і придбання житла; заохочувати організації і підприємства, що мають довгострокові ресурси, наприклад, пенсійні фонди, вкладати свої кошти в цінні папери, забезпечені іпотечними кредитами; надавати допомогу сім'ям із середнім і низьким прибутком у придбанні житла за рахунок надання їм субсидій на оплату початкового внеску при використанні ними іпотечного кредиту на придбання житла. В загалі ж, процес житлового фінансування можна розділити на дві частини: кредитування будівництва житла і довгострокове кредитування купівлі житла населенням. Звичайно ці два типи фінансування організовані окремо. Вони можуть бути об'єднані у випадку будівництва окремою сім'єю свого власного будинку. Проте в загальному випадку, із метою зниження ризику позичальника, пов'язаного з можливістю незавершення будівництва або затягування періоду будівництва понад установлений термін, що чревате для позичальника ростом витрат. Кредити на будівництво житла є короткостроковими кредитами і надаються звичайними комерційними банками. Іпотечні кредити (надані позичальникам під заставу житла, що одержується) можуть також даватися комерційними банками або спеціалізованими інститутами в сфері житлового фінансування. Сьогодні в Україні вже з'явилися або зароджуються різноманітні елементи іпотечного кредитування, що можна розглядати як частини майбутньої системи житлового фінансування в Україні. Будь-яка система житлового фінансування повинна виконувати три функції: 1) вона повинна забезпечувати мобілізацію коштів на фінансування житлових кредитів; 2) надавати й обслуговувати кредити; 3) здійснювати функцію інвестора. У залежності від того, як реалізуються ці три функції можна виділити дві моделі організації системи житлового кредитування, що широко подані в різноманітних країнах, і котрі вже сьогодні розвиваються в Україні (див. табл. 3.1). Системи житлового іпотечного кредитування Таблиця 3.1

Джерела коштів Видача й обслуговування Інвестор Ощадні банки Внески; контрактні заощадження Ощадні банки Ощадні банки Іпотечні компанії Акціонерний капітал; термінові позики Іпотечні компанії Покупці кредитів та цінних паперів, забезпечених кредитами На основі узагальнення існуючого сьогодні міжнародного і українського досвіду в сфері житлового фінансування пропонується така загальна модель організації системи житлового фінансування, що вбирає в себе адаптовані до українських умов найбільш ефективні характеристики двох найбільше поширених у світовій економіці систем. Ці системи умовно можуть бути названі моделлю "ощадного банки" і моделлю "іпотечної компанії". Як і будь-які інші умовні моделі на практиці вони рідко реалізуються в чистому вигляді. Перша модель - це модель "депозитного інституту" або "ощадного банки". Ощадні банки акумулюють свої фонди головним чином через внески. Вони ж надають іпотечні позики й обслуговує їх, тобто збирають регулярні платежі в рахунок погашення кредиті ведуть бухгалтерський облік, працюють із боржниками і т.д. Ощадні банки є й інвесторами, тобто тримають видані кредити у своєму портфелі. Подібна модель звична для всіх країн колишнього Радянського Союзу. З метою залучення додаткових ресурсів деякі банки використовують механізми контрактних заощаджень на придбання житла, що припускають дві стадії: стадію накопичення коштів на придбання житла і стадію одержання та виплати кредиту на придбання житла. В умовах відсутності сьогодні в Україні широко доступних кредитів на придбання житла така система дозволяє залучити додаткові кредитні ресурси. Проте система житлових заощаджень, як єдина форма організації житлового фінансування, має істотну ваду. Вона обмежує розмір коштів, що залучаються тільки обсягами заощаджень вкладників, зацікавлених в одержанні житлових