Вексель

Вступ

В сучасних умовах господарювання, коли національна економіка в особі урядових, виконавчих, законодавчих та інших структур не взмозі вирішити нагальних проблем свого розвидку, коли підприємства, галузі, навіть, цілі регіони тонуть у взаємних неплатежах, коли кожна нова емісія додаткової маси грошей в обіг неминуче призводить до наростання та поглиблення інфляційних процесів, коли законодавство, що здавалося мало б всіляко сприяти підвищенню підприємницької активності, висуває усе нові і нові перепони, як у вигляді фіскальних барєрів, так і суто адміністративних, коли фондовий ринок знаходиться у реанімаційному стані, коли установи і організації всіляко намагаються залучити до своїх активів нові засоби та кошти особливого значення набуває висунення спецефічного інструменту, що хоча б якимось чином міг впорядкувати та частково вирішити ці проблеми. Таким інструментом на наш погляд може виступати вексель. Тут можливе цілком слушне на наш погляд зауваження: чи є вексель з його багаторічною історією спецефічним інструментом? Нащо ми дамо відповідь: у своєму класичному вигляді вексель є обєктивною необхідністю ринкового господарювання, проте сучасні умови саме у країнах східної Європи наділяють його досить спецефічними рисами, що однак суттєво розширює сферу дії векселю. Не випадково останні роки на сході Європи, а з середини осені 1998 р. і в Україні, спостерігається справжній вексельний бум. За перший квартал 1999 р. обсяг операцій з векселями на УЦФБ склав близько 56%, проти 1,5% за той же період 1998 року. Як бачите дані вражають, а тому дослідження нашої теми є не лише цікавим з теоретичної точки зору, а й дуже актуальним у сучасних умовах в практичному використанні. Отже, давайте розглянемо усі особливості векселю як документа, а також вексельного обігу, і спробуємо дати аргументовану відповідь, чому вексель такий популярний.

1. Вексель. Його суть, історичний генезис та правова основа обігу Довгий час учені і дослідники не могли прийти до висновку, якому народу віддати пальму першості за винахід векселя. Одні дотримувались тієї думки, що вексель існував завжди і скрізь; інші, вказуючи на існування у римлян перекладу грошей, наполягали на римському походженні векселя; треті приписували винахід векселя середньовічним євреям та вигнаним співвітчизниками флорентийцям; четверті, керуючись, бути може, патріотичними почуттями, вказували на винахід векселя народами своїх країн - Італії, Франції, Німетчини. Але в другій половині XVIII ст. були пред”влені докази (передусім істориками Німетчини), що свідчать: вексельний інститут можна вважати продуктом середньовічного життя, а Італію його батьківщиною, яскравим доказом чьому слугує майже вся вексельна термінологія, отже, творцями та розповсюджувачами векселя - средньовічних італійських купців і мінял. Отже, вексель не з'явився зненацька, він виник і розвинувся з загальних умов грошового обігу у середньовіччя. Сама назва вексель (розмін, розмінний лист) вказує, що розвиток векселя почався з розміну грошей, точніше, з розміну монет. Звідси зрозуміло, чому вексель вперше з'явився в Італії, де розмін грошей отримав цілком виняткове значення. На ярмарках, що відрізнялися в Італії великим пожвавленням, золотих справ майстра міняли купцям, прибулим з інших країн, виторгувані ними на ярмарку гроші на монети їхньої країни. При цьому вже тоді увійшло в звичай не платити готівкою, а видавати листи, що укладали в собі доручення кореспонденту міняли, який жив на батьківщині купця, сплатити після пред'явлення листа певну суму. Такий спосіб платежу швидко придбав популярності внаслідок того, що в той час мандрівнику було небезпечно возити з собою гроші. Взагалі, розвиток середньовічної італійської торгівлі сам собою створив потребу в спрощенні платіжних операцій. Деякі крупні торговельні італійські фірми вже в XII ст. мали своїх представників в найважливіших торговельних центрах, і вже в той час переклад платежу від однієї фірми до іншої відбувався за допомогою листа (за матеріалами Цитовича і Бараца). Важливим кроком вперед в історії вексельного обігу є поява індосаменту, що відносять до 1600 р. Тільки завдяки цьому вексель вперше придбав в повній мірі значення платіжного засобу. У сучасному господарюванні, основаному на кредитному обігу, вексель став також першокласним знаряддям кредиту. Зараз, вексель скоріше є знаряддям кредиту, ніж платіжним засобом, що походить з його, нерідко надмірного, застосування банками в формі так званого акцептного кредиту і в ще більшому ступені - в видаванні дружніх векселів. Ще в ту пору, коли вексель обмежувався задачею забеспечення грошового обігу, з'явилася необхідність прийняти міри, здатні по можливості забезпечити заключену в векселі обіцянку платежу. Вексельне право скористалося для досягнення цієї мети двома засобами. Воно поширило відповідальність, що випливає з обіцянки платежу, а також і посилило її особливо суворими правилами судочинства. За сплату грошей перед держателем векселя відповідає не тільки особа, зобов'язана платежем по векселю (трасат), але, за умови, що дотримані усі відомі формальності, всякий, хто поставив на ньому свій підпис, т.б. векселедавець і всякий, хто передасть його далі (індосант, жірант). Уніфікація вексельного права. Колізії вексельних законів Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторічь і відрізнялося великою різноманітністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 р. в м. Женеві. Результатом її роботи була поява трьох вексельних конвенцій:

Конвенція № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і простий вексель; Конвенція № 359, що є вирішує деякі колізії законів про переказні і прості векселя; Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих векселей.. Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території Одноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ). До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і Радянський Союз, а Постановою ЦІК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 г. (закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від того же числа), а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992 р. Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють