Банк Англии

вступ. У будь-якій сучасній економіці центральний банк грає винятково важливу роль. Особливо вірно це ствердження по відношенню до Банку Англії, по-перше, в силу тієї винятково важливої ролі, яку грає у Великобританії банківський сектор, і по-друге, у силу того, що Лондонський Сіті зараз є одним із провідних міжнародних фінансових центрів сучасного світу. Банк Англії формально не є незалежною фінансовою установою, Казначейство Сполученого Королівства має право віддавати розпорядження Банку. Але звичайно Казначейство не використовує це право, за винятком критичних випадків або принципових рішень про структуру Банку Англії. У силу історичної традиції Банк Англії не прагне до високого ступеня регулювання банківської системи. Проте, після кожної банківської кризи ступінь втручання зростала. Так як традиції державного регулювання не дуже глибоко укорінені в англійській економіці ( навіть сам Банк Англії виникнув і тривалий час розвивався як приватний банк), а також у силу консервативного поводження, роль Банку часто недооцінюється. Проте Банк є цілком сучасним інститутом, мабуть одним із самих професійних центральних банків усього світу і непогано справляється з динамичним життям лондонського Сіті.

Історія Банку Англії Банк Англії - самий старий центральний банк світу. Даний інститут появився наприкінці сімнадцятого сторіччя в Англії, у результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Англії 1690-х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позичкових засобів, і ювелірів, що приймали золото на депозити і потім надавали позичку. У 1688 році дорога громадянська війна нарешті закінчилася, і на трон Англії зійшов король Вільгельм ІІІ . До влади прийшла політична партія, що проводила політику меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Самим серйозним противником Англії була Французька Імперія і незабаром Англія розв'язала піввікову війну. Політика мілітаризму виявилася дуже дорогою, і в 1690-х Англійський уряд виявив, що казна виснажена і грошей нема. Виявилося неможливим для уряду спонукати людей купувати його облігації після стольких років війни. Зібрати податки по більш високим ставкам також не представлялося можливим. Тоді в 1693 році був створений комітет Палати Общин, із метою пошуку способів одержання грошей для уряду. Тоді ж появився шотландський фінансист Вильям Петерсон, що запропонував від імені своєї фінансової групи цілком новий план уряду. В обмін на визначені привілеї з боку держави, Петерсон запропонував створити Банк Англії, який би випустив нові банкноти і покрив дефіцит. Таким чином, була укладена угода. Відразу ж після ствердження Банку Парламентом у 1694 році сам король Вілтгельм ІІІ і деякі члени Парламенту поспішили стати акціонерами нової " грошової фабрики". Спочатку в банку було 19 співробітників. Капітал Банку представляв із себе перший державний борг Великобританії. Вильям Петерсон зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, заявивши, що це " зайшло занадто далеко", але Парламент дав новому Банку привілей утримувати урядові внески і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу. Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму 760 000 фунтів стерлінгів, що пішли на оплату боргу. Це викликало стрибок інфляції, і за два роки Банк виявився цілком неплатоспроможним, що дало визначені переваги приватним ювелірам. Банкноти Банку Англії могли бути вільно обмінені на металеві монети , що оберталися. У 1696 році Банк Англії, керований магнатами правлячої політичної партії Whig, зіткнувся з погрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий National Land Bank і хоча даний захід не вдався, Банк Англії відразу ж почав приймати заходи. У наступному році Парламент прийняв закон, що заборонив заснування в Англії значних банків. Відповідно до цього ж закону, підробка банкнот Банку Англії каралась стратою. У 1708 році закон ще більш посилився. Тепер стало незаконним випускати векселя на пред'явника, ( це право було дано тільки Банку Англії) і створювати компанії, що складаються більше чим із 6 чоловік( партнерів), а також надавати короткострокові кредити терміном до 6 місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати маленькі банки з числом учасників менше семи. Незважаючи на ці умови, Банк Англії все-таки зіткнувся із сильними конкурентами з боку партії Торі під час перебування на престолі королеви Ганни. У 1711 році була створена Компанія Південного моря ( South Sea Company), очолювана прем'єр-міністром Робертом Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років. Це банкрутство піддало Банк Англії тиску з боку вкладників, і банку було надано право призупиняти платежі монетами. Подібному тиску Банк Англії піддався під час вступу на престол Бонни Принца Чарли в Шотландії. І знову Банк Англії призупинив платежі. У 1734 Банк переїхав у спеціально для нього збудований будинок на Threadneedle Street у центрі лондонського Сіті. Пізніше по імені цієї вулиці він одержав своє прізвисько: Old Lady oF ThreadneedleStreet. В другій половині XVIII сторіччя появилися приватні банки, які випускали векселя. До 1793 року їх нараховувалося біля 400. Фінансування війн , що тривають поколіннями, із Францією, що почалися в 1790-х, привело до припинення платежів монетами третьою частиною банків Англії в 1793 році, а потім і самим Банком Англії в 1797 році. Пізніше до них приєдналися й інші банки. Це припинення тривало 24 року аж до завершення війни з Францією. Під час цього періоду до 1821 року банкноти Банку Англії служили дійсними грошима ( хоча ще не узаконене), а після 1812 до кінця цього періоду стали законним платіжним засобом. Як і очікувалося, у цей період появився ряд ненадійних банків. У 1797 році в Англії й Уельсі було біля 280 «country» банків, а до 1813 року їхнє число перевищувало 900. До 1816 року загальне число банкнот склало 24 мільйона фунтів стерлінгів, збільшившись вдвічі в порівнянні з 1797 роком. Цей період не міг не відбитися і на становищі справ Банку Англії. Його прибутки знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 році, акції Банку впали на 16%. У 1826 був виданий так званий Country Bankers' Act oF 1826, що обмежив монополію Банку на друкування банкнот та випуск векселів на предявника районом у радіусі 65 миль від Лондона і дозволив створення інших банків поза цим регіоном, які могли теж випускати свої банкноти. Одночасно цей акт дозволив Банку створювати свої філії в усіх районах Англії. Таким чином, монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 році були дозволені послуги по прийому депозитів. Надалі «country» банки, що раніш могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, одержали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни підсилили позиції Банку Англії, і з цього моменту він функціонував як повноцінний універсальний банк, а «country» банки зберігали